Проход по ссылкам навигации
Головна
Про нас
Передплата
Реєстрація
Контакти
Інформація
Реклама
Укр Рус
Проход по ссылкам навигации
Наші Рубрики
Календар
ПнВтСрЧтПтСбНд
25262728293031
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293012345
Розширений пошук
Авторизація
Украина онлайн
Історія > Історія краю

Про інків, князя Святослава та випадкові збіги, або Продовжуємо відкривати таємниці минувшини

Питання про значення в історичній науці випадків, коли географічні назви, імена осіб, архетипи слів, елементи культури різних народів повністю або частково збігаються, давно є відкритим і, як доводять результати останніх досліджень нашої історії, актуальним. Одні науковці безапеляційно заявляють, що такі збіги — це не варта уваги з боку історичної науки випадковість, інші вчені мужі задумливо... відмовчуються. Та кількість виявлених таких «випадкових збігів» зростає, перетворюючи інформаційний ручай на бурхливий потік. Чи спроможний він буде прорвати греблю недовіри й мовчання?

Минулоріч та цього року газета «Голос України» опублікувала низку матеріалів професора Валерія Бебика стосовно прадавньої історії України. Цю тему автор продовжує розвивати й у радіопередачі «З глибини тисячоліть», яка щонеділі звучить у ранковому ефірі національного радіо. Аналіз величезного обсягу інформації стосовно історії людства, який провів Валерій Бебик, свідчить про те, що предки сучасних українців — скіфи-трипільці зробили істотний внесок у цивілізаційну скарбницю Середземномор’я, Азії, Близького Сходу та Африки. Порівняння назв країн і народів, міст і поселень, морів, озер та річок, а також дослідження походження імен окремих історичних та міфічних постатей, знаків і символів дає змогу побачити сліди наших предків серед засновників усіх «класичних» цивілізацій.

Відомий дослідник української історії і мови Сергій Піддубний на основі власних конкретних відкриттів, описаних у нещодавно виданих ним книжках «На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона», «Українські святині та символи» та «Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена» (Голованівськ, 2009, 2010), стверджує: боги, які вважаються давньогрецькими, народжувалися й жили багато тисячоліть тому на землі, що є територією сучасної України. Вони фактично були засновниками родів. Саме давні предки теперішніх українців винайшли писемність, яка трансформувалась із першознаків — священних рун в абетку. Досліджуючи архетипи окремих слів із Біблії, праць Геродота, Влескниги та інших джерел, Сергій Піддубний встановлює первісне реальне походження і значення багатьох назв та імен. Шукаючи історичну істину, дослідник логічно й аргументовано доводить: цивілізаційний поступ людства розпочався з української землі, саме світогляд прапредків сучасних українців формував основи культури багатьох народів.

У світлі результатів наведених досліджень, а також розвідок, здійснених іншими небайдужими до історії свого народу українцями, під новим кутом зору сприймається інформація стосовно минувшини людства, що міститься у книжках, виданих десятки років тому. Перечитуючи їх сьогодні, з подивом сам себе запитуєш: чому раніше не бачив таких очевидних істин? І мимоволі, з трепетом у душі, самостійно розпочинаєш процес дослідження...

У 1982 році побачила світ книжка Володимира Кузьміщева «Царство синів Сонця» («Царство сынов Солнца». — М.: Мол. гвардия, 1982, серия «Эврика»). Автор — перекладач латиноамериканської літератури, власне, перекладена ним праця видатного письменника й мислителя ХVІ—ХVІІ століть Інки Гарсіласо де ла Вега «Історія держави інків» і стала одним із основних інформаційних джерел книжки. Тож спочатку трохи про її зміст.

Царство синів Сонця — це велетенська держава, яка в ХІІ—ХVІ століттях н. е. була розташована на території сучасного Перу і в пору свого розквіту знищена європейськими завойовниками. Сини Сонця — це інки, чоловіча частина клану правителів царства, яке об’єднувало понад 200 індіанських племен і народів із загальною чисельністю близько 15 мільйонів осіб. Жоден з індіанців, хоч би який він знатний і багатий був, під страхом страти не тільки не міг іменувати себе інком, а й користуватися одягом, головним убором, зачіскою та іншими знаками, що відрізняли синів Сонця від простих індіанців.

Інки поділили своє царство на чотири великі адміністративні одиниці. І називалась держава відповідно — Тауантинсуйю, що означає в перекладі з мови індіанців кечуа «чотири сторони світу». На сході від її столиці — міста Куско — розміщувався район Антисуйю, назву якому дали Анди. На заході, півночі та півдні були розташовані райони (суйю) Кунтинсуйю, Чинчайсуйю та Кольясуйю. Над кожним із суйю стояв інк із числа найближчих родичів правителя.

Існує дві легенди появи інків, одна з яких стверджує, що перші інки вийшли з печер, які розташовувались у високих Андах, друга — що брат і сестра, які були дітьми Сонця і мали імена Манко Капак і Мама Окльо, вийшли з озера Тітікака. Інки довго шукали місце, придатне для життя, поки не натрапили на родючу землю в долині Куско, де й заснували столицю своєї майбутньої імперії. На схилах гори Саксайуаман вони збудували перші хатини з глини, а згодом і кам’яні будівлі.

Усе царство, все, чим воно жило, було зорієнтовано лише на війну. Інки мали за мету навчити поклонятися Отцю-Сонце якнайбільше індіанців, тому розширення свого царства було їхнім першочерговим завданням. Чисельність армії держави Тауантинсуйю на момент приходу конкістадорів становила 400 тисяч осіб. Історик-хроніст Інка Гарсіласо де ла Вега повідомляє, що сини Сонця вигравали майже всі свої битви, починаючи воєнні дії лише після триразового попередження суперника про наміри приєднати його землі до Тауатинсуйю.

Після завоювання нових територій інки вживали заходів із покращення тамтешньої землі. Споруджувались насипні тераси для вирощування кукурудзи, картоплі (індіанці називали їх «сара» і «папа») та інших культур, будувалися мости, прокладалися шляхи (9 тис. км дивовижних високоякісних доріг, розгалужених по всій країні!), створювалась широка іригаційна мережа (там, де це було потрібно). Одночасно будувалися храми Сонця, палаци для Інки та фортеці для гарнізону. Після цього земля, що підлягала обробці, ділилася на три частини — для місцевої громади, Сонця та Інки. Однак усі три ділянки повинна була обробляти місцева громада. Отже, продукт, що вироблявся на двох третинах землі, забезпечував утримання багатотисячного війська, храмів та святилищ, самих членів клану правителів, частина становила резерв та йшла на інші потреби держави. Сини Сонця добре розуміли, що індіанець-землероб (пурех) був головним їхнім багатством, тому проявляли виняткову щедрість у своїй демографічній політиці: з народженням дитини сім’ї додатково видавався земельний наділ. Крім виробництва сільськогосподарської продукції, в Тауантинсуйю добувалась велика кількість золота та срібла, вироблялись мільйони метрів тканин, незліченне число гончарних та інших виробів ремісників, зводились культові та громадянські будівлі, проводились «царські полювання» на дику звірину.   

Усі великі й малі поселення, всі громади, що входили в Тауантисуйю, були поділені на п’ятірки, десятки, сотні і тисячі подвір’їв тих, хто входив в общину. П’ять, десять і п’ятдесят подвір’їв самі вибирали свого начальника — камайока, над сотнею і більше подвір’їв стояли вже нащадки правителів — кураки. Такий поділ общинників, допомагав політиці синів Сонця, оскільки посилював контроль над громадами. Найвищим щаблем державного апарату інків була Царська рада. До ради входили всі інки—правителі суйю, а також верховний жрець, як правило, рідний дядько або брат правителя. Інкою-правителем міг бути лише первородний син померлого монарха від його ж рідної сестри (правлячий клан за всіх часів існування держави дуже суворо дотримувався чистоти своєї крові).

Інки, будучи сонцепоклонниками, не перешкоджали «вільній діяльності» великої кількості інших богів. Існувала лише одна умова: маючи своїх власних богів і поклоняючись їм, індіанці мали визнавати прабатька інків Отця-Сонце верховним божеством. Другим головним божеством був творець Всесвіту і людини, невидимий дух Кон Ілія Тіксі Віракоча (Пачакамак). Сестрою і дружиною Отця-Сонце була Мама Кілья (так інки називали Місяць). Поруч з ними перебував Іліяпа — божество, що поєднувало грім, блискавку і удар блискавки. Поклонялись кечуа і Матері-Землі, яку називали Пача Мама. Крім того, в кожного з народів і племен багатоетнічного царства Тауантинсуйю була велика кількість власних об’єктів поклоніння, які вони називали уаками.

В інків було чотири головні свята. Усі вони були пов’язані з культом Сонця та його синів. Найголовнішим за своїм значенням, пишністю ритуалів і багатством частувань було свято Інтіп Раймі — Величне свято Сонця, яке відзначали у зв’язку із червневим сонцестоянням. Другим за значенням було свято Вараку, яке відбувалося один раз на два-три роки і присвячувалося ритуалу посвяти у воїни молодих синів Сонця. Третє свято — Кусі Раймі — було фактично зверненням до Отця-Сонце з проханням про врожай, відбувалося після завершення посіву кукурудзи. Четверте головне свято мало назву «Сітва» і прямо стосувалося проблеми охорони здоров’я всього населення. Перед Сітвою був суворий піст, а власне святом був його фінал, коли з усіх поселень царства виганялись хвороби та інші біди. Цей процес відбувався вночі, і всі міста й села були заповнені живим вогнем смолоскипів. Їхні мешканці з вогнем у руках бігли вулицями та площами, допоки не діставалися меж поселень. Там смолоскипи кидали в річку, течія якої відносила їх геть від людей. Вважалося, що в такий спосіб знищувалося все зло.

Засобом спілкування різномовного конгломерату народів Тауантинсуйю, який запровадили сини Сонця, була мова «руна сімі» (в перекладі з кечуа — «мова людини»). Мова ж самих синів Сонця, за свідченням історика Інки Гарсіласо, була особливою, і вони нею спілкувались лише між собою.

Забезпечення цілісності та розвитку общини як базової одиниці суспільства, особиста відповідальність кожного общинника за всю общину й усієї общини за кожного її члена, свобода вірувань, безсумнівно, сприяли зміцненню держави інків. Сини Сонця зуміли створити злагоджений багатоступінчатий державний апарат, завдяки якому центральна влада здійснювала керівництво і суворий контроль над усією країною аж до останнього подвір’я простого індіанця. Це був відмінно налагоджений механізм, що так вразив європейців безперебійною та ефективною роботою. В Тауантинсуйю не було ні голоду, ні злодійства, ні бродяжництва, ні брехні.

Багато цікавих відомостей про інків повідав нам Володимир Кузьміщев 

у своій книжці-дослідженні. Справді, держава Тауантинсуйю викликає захоплення. І не лише захоплення, бо від прочитаного так і віє чимсь... знайомим і близьким. Авжеж! Назви цілої низки географічних та адміністративних об’єктів (Анди/Анти, Тауантинсуйю, Антисуйю, Саксайуаман) мають корені, тотожні кореням українських слів. Цими словами є: анти — населення Антії (Оратанії) — держави, що існувала в дохристиянські часи і була розташована на землях сучасної України, саки — одна із назв скитського (скіфського/о(а)рійського) народу.

А ще інки називали кукурудзу словом «сара» і картоплю — «папа». Чи не тому саме такими були назви цих головних для індіанців сільськогосподарських культур, що в золотистих, смачних та поживних зернах кукурудзи вони бачили відображення самого Отця-Сонце, якого скити йменували богом Ра (сара — се Ра), а картоплю вважали дарунком іншого скитського бога на ймення Папай?

Якщо звернутися до назв свят синів Сонця, то й тут можна побачити знайомі архетипи. Свято Вараку — це посвята юнаків-інків у воїни, коли відбувалась підготовка майбутніх вартових для Отця-Сонце (Варта Ра). У назві головного свята Інтіп Раймі можна побачити два знайомі архетипи слів — Інт та Ра (Інтра, він же Перун — син Отця-Сонце/бога Ра, громовержець, бог боріння, покровитель дощових днів, переможець посухи). Отже, назва свята червневого сонцестояння Інтіп Раймі могла трактуватись, як зустріч Інтри з Ра, тобто сина з отцем. «Хай святиться ім’я його Інтра, бо то є наш Бог серед богів і Веди знає. ... Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю Інського» — повідомляє нам Влескнига (дощечка 31), даючи підказку про походження не лише назви свята Інтіп Раймі, а й самого слова «інка». А назву свята Кусі Раймі, під час якого просили Сонце про гарний врожай (те, що можна кусати, вкусити) розшифровувати зайве.

Ось такі випадкові збіги... Якщо додати сюди ще й назву державної мови країни інків (руна сімі), що перегукується з ім’ям бога Перуна та його рунами, не кажучи вже про сучасну назву держави — Перу, а також імена аж трьох божеств, що мають у своєму складі ім’я давньоукраїнського бога Іла (Кон Ілія Тіксі Віракоча, Мама Кілія та Іліяпа), то очевидність походження перших інків з давньоукраїнських земель не викликає сумніву. Непереконливо, скаже історик. Тоді ще одна деталь: на царській короні правителя держави інків кріпились три пера священного птаха корікенке (із замальовок історика Інки Гарсіласо), що вочевидь означало Трисуття — Яву, Праву і Наву (цей величезного розміру знак наших предків викарбовано на скелі перуанської бухти Піско). Сумнівно? А як ви поясните, панове скептики, те, що сини Сонця починали свої воєнні дії лише після триразового попередження суперника? Вам нічого це не нагадує? Хто починав свої битви з попередження ворога? Отож-бо! Князь Святослав (який, до речі, також поклонявся Богу-Сонце) кликав супротивника до відкритого бою. Маючи порівняно невелику, але прекрасно навчену і стійку дружину, Святослав самим фактом виклику досягав певної мети — концентрації військ ворога і, як правило, вигравав битву одним вирішальним боєм. Інки також, як і Святослав Хоробрий, вигравали майже всі свої битви.

Наостанок хотілося б поставити таке запитання: скільки потрібно випадків збігу, щоб вони не вважалися випадковими і, вказуючи на закономірне явище, доводили певний факт? Професійні історики, читаючи матеріали досліджень істориків-ентузіастів, скептично сприймають інформацію про збіги у назвах природних чи рукотворних об’єктів, про аналогію звичаїв різних етносів та схожість мовних архетипів у народів, що мешкають далеко один від одного. Вони відкидають навіть натяк на очевидність певного історичного факту. Частіше вчені мужі взагалі не реагують на такі дослідження, тому що їм добре відомо: мовчання — це золото, річ дуже цінна. Можна додати: і вигідна. Бо тому, хто мовчить, у разі хибної оцінки ним праці іншої людини, ніколи не доведеться потім прилюдно визнавати власні помилки.

Тож продовжуватимемо мовчати, панове? 

 

Хмельницький.

Фото взято із сайтів wikipedia.org; liveinterney. ru; ecology.md.

Перше європейське зображення інків. Педро Сьєса де Леон. Хроніка Перу. 1553 рік.

Руїни «загубленого міста інків».

На царській короні правителя держави інків кріпились три пера священного птаха корікенке. Із замальовок історика Інки Гарсіласо.

Зникла цивілізація інків.

Любов ЧУБ.
Версія для друку Написати редактору

Назад
 
221 (4971)
24 листопада 2010 р.
PDF
 
 
Файли газети
 
Фотомагазин
 
 
Сьогодні в номері
Політика
Олег Ляшко працює для дітей
Підприємці протестують.Але на 100 відсотків по-їхньому не буде...
Податковий кодекс можутьпідкоригувати
«Якщо керівництво міста від нас відвернеться, армія безробітних вийде на вулицю»
Микола Пундик: «Ми повинні зрозуміти,де перебуваємо й чого хочемо»
Підписано угоду про співробітництво між нашим парламентом і угорським
Більша частина закону — заслуга апарату Верховної Ради
Депутати готові до «революції у стосунках чиновник—громадянин»
Офіційно
Про внесення зміни до статті 61 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» щодо списання заборгованості за фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі Луганському учбово-виробничому об’єднанню Українського товариства сліпих
Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міськ
Економіка
Кримські перспективи обнадіюють
Молочні негаразди
Суспільство
Базарник: друг чи ворог
«Зелені кашкети» освоюють нову техніку
Регіони
Наука поки що тримається на диваках і геніях
Діти більше не сидітимуть у класах на подушках
Багатоповерхівка майже без... даху
Лише три відсотки Кожній четвертій
Хмельницька область
Затримано групу збувачів амфетаміну
Батьків учили долати страх перед хворобою
Вулицею водили... унітаз
Вінницька область
Школярки обікрали пенсіонерів на одинадцять тисяч гривень
Пасажирський потяг протаранив вантажівку
Крим
Завідувачку садка оштрафували за хабар
На мисі Такіль споруджують радіолокаційний пост
Волинська область
У «Холмщини» — день народження
Дніпропетровська область
Виробничому травматизму протистоятимуть разом
Відкритий урок на... залізниці
Донецька область
Шукають кадри до Євро-2012
Чотирнадцять родин,які потерпіли внаслідок пожежі, отримають тимчасове житло
Закарпатська область
Самітниці серед безмежжя лісів
Підпільний деревообробний цех уже не працює
Захистить нова дамба
Івано-Франківська область
Місце для пам’ятника «Руській трійці» визначать на громадських слуханнях
Розформування військового об’єкта завершиться до кінця року
Одеська область
Збудовано унікальну дерев’яну церкву
Тернопільська область
Новий ФАП обслуговуватиме і селян, і прочан
Увічнили пам’ять побратимів
Черкаська область
За моральну шкоду — дві тисячі євро
Київ
Влада отримає право виселяти мешканців хрущовок без їхньої згоди?
Луганська область
Злочинці намагались поцупити... водопровід
Новини
День. Схід. АТО
З пошти
Посиденьки
Орієнтир
Якщо він зупиниться
Домовитися з часом
П’ять хвилин
Спорт
За підтримки держави
Турнірна хроніка
Фотомагазин
В Києві на Майдані Незалежності продовжується Всеукраїнський страйк протесту проти Податкового Кодексу
Файли газети
Номер в PDF форматі
Світ
Світ без кордонів
Північна Корея обстріляла Південну. Є жертви
Контролери змінюють свідчення
Вимоги для скасування візового режиму обіцяють виконати за рік
Свято води забрало понад триста життів
Французу-«сигаретнику» хитромудра оборудка не вдалася
Німців лякають терактами
Усі права захищено. Создание сайта © Global Vision
Інформація, яку розміщено на сайті golos.com.ua, є власністю редакції газети „Голос України”. Будь-який передрук чи будь-яке інше поширення зазначеної інформації здійснюється за попередньої згоди керівництва редакції. Під час цитування інформації, розміщеної на сайті, посилання на газету „Голос України” обов'язкове.