Нещодавно відкрив свій 89-й сезон Донецький національний академічний муздрамтеатр. Показали комедію Гоголя «Женитьба». В афіші жовтня — всього сім вистав, що йтимуть у вихідні дні.
Цій події передували такі обставини. Попередній сезон Дондрама закрила на місяць раніше запланованого і в червні колектив пішов на відпочинок, отримавши відпускні. То була остання зарплата колективу. Протягом літа директор театру Наталя Волкова намагалася якось це питання залагодити в Києві, але у вересні стало зрозуміло, що Мінкультури позбавило театр фінансування. Рішення зрозуміле: якщо ДНРівцям не потрібна українська (по-їхньому — «бандерівська») культура, то з якої радості Київ мусить за це платити. Разом з тим, міністр культури Євген Нищук вважає, що трупу треба зберегти, а дончани могли б показувати свої вистави без декорацій — у Маріуполі чи на іншій території, контрольованій українською владою. Те, що театр відкриває сезон саме в Донецьку, міністр назвав неможливою річчю. Принаймні так його слова передано на сайті «Главком». Коментуючи згадану жовтневу афішу, міністр вважає, що то можуть бути вистави гастролерів з Москви, бо за українську мову артистів у Донецьку одразу б розстріляли. Аргументи сумнівні, важко повірити, що якісь москвичі ризикнули б гастролювати під артобстрілами. А вистави, заявлені в жовтневій афіші, російськомовні — але свої, бо в репертуарі Дондрами було 90 відсотків україномовних вистав, решта російською, от вони й лишились на афіші. Важко уявити, як зараз там сприйняли б трагікомедію «Тьотя Мотя прієхала...». Під такою назвою було поставлено в Донецьку п’єсу М. Куліша «Мина Мазайло». Персонаж тієї п’єси — тьотя Мотя з Курська, знаменита своєю фразою «Лучше бить сто раз ізнасілованой, чєм одін раз українізірованной!». Дехто вважає, що цією виставою театр накликав собі лиху долю — тьотя-Мотя-з-Курська «прієхала» таки буквально! Звісно, цю виставу тепер не показують — ще з минулої осені.
Директор театру Наталя Волкова каже: оскільки українській владі ми не потрібні, будемо переорієнтовуватися на російськомовну публіку. Втім, самозвана влада «ДНР» теж не може всерйоз фінансувати театр. Отже, ставити нові вистави нема за що. Потрібні засоби бодай на виживання. Єдине джерело, на яке можна реально розраховувати, — кошти від продажу квитків (максимальна ціна квитка — 70 гривень). Зарплату поки що не платять — люди працюють, по суті, за харчі, обідають у ресторані, а живуть багато хто в самому театрі — ті, чиї помешкання зруйновані артобстрілами. Колектив після довгої відпустки зібрався не весь, дехто виїхав до Києва та інших міст. Хтось спробував влаштуватися в Росії, але в столиці це неможливо, а десь у Курську — можна. Але на тамтешню акторську зарплату —  на наші гроші 3 тисячі гривень — не проживеш. Нагадуємо: в афіші Дондрами було 40 вистав, тепер — тільки сім, у листопаді додасться ще дві — їх перекладуть з української на російську мову.