Про необхідність реформ у медицині говорять давно. Але на практиці, на жаль, майже нічого не змінюється. Міністр охорони здоров’я України Олександр Аніщенко нині заявляє про реорганізацію системи керованої ним галузі, але при цьому не вживає гучного слова «реформа». У чому конкретно виражаються пропоновані зміни? Про це «Голос України» розмовляє із главою медичного відомства.

— Зміни у системі охорони здоров’я передбачають насамперед впровадження нового механізму фінансування медицини. Перехід на програмно-цільовий принцип. Для цього необхідно розмежувати та формалізувати різні рівні надання медичної допомоги — первинний, вторинний, третинний (спеціалізовану допомогу) і екстрену медичну допомогу. Кожний рівень фінансуватиметься окремо за своєю програмою: первинна медична допомога — з районного/міського бюджету, вторинна та екстрена — з обласного. Виняток становить Київ. Тут усі види допомоги фінансуються з міської скарбниці.

На початковому етапі ми займаємося первинною медичною допомогою, і головні зміни торкнуться перш за все цієї сфери. Але не забуваємо й про доволі велику мережу спеціалізованих установ.

— Як би ви назвали зміни, які відбуваються сьогодні в галузі: революція, реформа, структурні зміни?

— Скоріше, це оптимізація медичної галузі. Адже головне — не реформа заради реформи. Головне — щоб і лікар, і пацієнт відчули поліпшення.

— Як відомо, кадри вирішують усе! Чи підтримують пропоновану вами оптимізацію медики? Що їм чекати від майбутніх змін?

— Безумовно, для успіху проведення задуманого необхідні розуміння та підтримка колег. Повторюся: основне наше завдання, щоб і пацієнти, і лікарі відчули поліпшення в охороні здоров’я. Сказати легко — важко зробити. Однією з основних складових частин реорганізації є постійне підвищення кваліфікації медичного персоналу. У цьому питанні треба змістити акценти. А саме — не вчити того, що давно відомо, і не знаходить свого практичного застосування, а навчати студентів і особливо практикуючих лікарів (на курсах підвищення кваліфікації) сучасних методів лікування, знайомити їх з новітніми технологіями і методиками, щоб вони не почувалися вирваними зі світового медичного контексту.

Справді, дуже багато чого залежить від лікаря, його кваліфікації, бажання її постійно підвищувати. Зазначу, що система підготовки медиків в Україні не поступається навчанню наших колег за кордоном. Крім одного — мотивації до навчання та професійного зростання. На заході стимулом до розвитку є підвищення з рівнем кваліфікації рівня оплати праці. На жаль, у нашій системі охорони здоров’я поки що немає такої прив’язки. Та ми не стоїмо на місці. У пілотних регіонах буде випробувано нову систему оплати праці лікаря загальної практики/сімейної медицини, коли разом з тарифним окладом він одержуватиме доплату (можливо, таку, що перевищує оклад) за кількість пацієнтів і якість надаваної допомоги. Адже є лікарі, до яких стоїть черга пацієнтів, і чому вони повинні заробляти стільки само, скільки їх колеги, які не мають такого авторитету серед населення? Крім того, важливо стимулювати, особливо на первинному рівні, проведення профілактичних заходів. А це — попередження екстрених викликів, інвалідизації, хронізації захворювань.

— Виходить, що лікар більше одержуватиме, якщо пацієнти менше хворітимуть?

— Так. Такий принцип профілактики, який всім добре відомий: дешевше (і не тільки у грошовому еквіваленті) запобігти захворюванню, ніж його лікувати. Чому ми робимо акцент і починаємо розвивати первинну допомогу? Тому що 80% населення потребують саме її. Пацієнт повинен починати й закінчувати лікування у свого сімейного лікаря. У такому разі лікар відповідає за результат лікування, а пацієнт має гарантію якісної допомоги. Сьогодні ж, якщо подивитися маршрут пацієнта, то він нагадує неупорядковану павутину. 43% пацієнтів звертаються до спеціалізованих установ. У той час, як могли б одержати необхідну допомогу на первинному рівні. У результаті хворий втрачає час, переходячи від лікаря до лікаря у пошуках потрібного, а вузькопрофесійні фахівці перевантажені роботою: відбувається недоцільна витрата ресурсу, у тому числі й грошового.

— Якщо говорити про найближчу грошову перспективу охорони здоров’я, як би ви прокоментували проект закону «Про державний бюджет України на 2012 рік»?

— У проекті держбюджету на наступний рік на медицину передбачено 9,7 млрд. гривень. Це на 167,9 млн. грн. більше, ніж цього року. Крім того, заплановані субвенції на охорону здоров’я з державного місцевим бюджетам у розмірі 2,8 млрд. гривень.

Також проект держбюджету-2012 передбачає кошти на виплату з 1 січня наступного року медичним і фармацевтичним працівникам допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки. А ще — середньорічне зростання заробітної плати по галузі на 13,5 відсотків.

— Як розвиватиметься екстрена медична допомога?

— Хочу відзначити, що по екстрену медичну допомогу, як і раніше, будь-який громадянин має право звертатися напряму. І «швидка» повинна не тільки швидко приїхати, а й мати необхідний набір препаратів для надання допомоги. А щоб ці благі наміри стали явними, необхідно запровадити на практиці принцип єдиного медичного простору, коли до пацієнта машина швидкої допомоги виїжджатиме не відповідно до територіального принципу розподілу (хоча іноді з міста до села їхати ближче, ніж з районного центру), а з найближчої підстанції чи створеного тимчасового пункту базування. Ми подали в новий бюджет пропозицію зі збільшення субвенцій регіонам для наповнення препаратами «аптечки» «швидкої допомоги» до 50 грн. (сьогодні на це виділяється 5—6 грн.).

— Чи є місце у запланованих перетвореннях страховій медицині?

— Скажу так: ми на шляху до страхової медицини. Уже готовий проект закону про соціальне медичне страхування. Але щоб він запрацював, треба підготувати відповідну базу, створити структуру. Медики повинні працювати в нових економічних умовах, уміти розрахувати вартість медичної послуги. Якщо в наступному році Верховна Рада ухвалить закон про страхову медицину, то, разом зі структурними змінами, підготовкою галузі до запровадження страхування, почнеться акумуляція коштів страхових внесків. А вже з 2016 року система охорони здоров’я буде готова і фінансово, і економічно, і структурно до роботи в умовах страхової медицини. Це, по суті, і є кінцевий етап усіх нововведень у вітчизняній системі охорони здоров’я.

— І коли ж стартують усі ці перетворення?

— Уже стартували. Прийнято Верховною Радою України два закони, які регулюють роботу системи охорони здоров’я в нинішній ситуації. Один із них дає зелене світло експерименту у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях і Києві. До кінця року у пілотних регіонах пройде поділ видів медичної допомоги, і будуть створені Центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦМСД) з фінансуванням по-новому. Сподіваюся, цього року парламент ухвалить закон про створення служби екстреної медицини. І в 2013-му відповідні центри запрацюють у регіонах. Уже сьогодні деякі регіони, не чекаючи вказівок, почали реорганізацію у себе. В 2014 році нам треба буде виконати найважче завдання: створення госпітальних округів, заснованих також на принципі єдиного медичного простору, що дасть змогу розширити межі надання допомоги.

— Що ж треба зробити, щоб у медицині відбулися все-таки відчутні зміни?

— Система охорони здоров’я — не окрема відсторонена від держави структура. Тому всі недуги, на які страждає Україна, не обходять і нашу медицину. Для її благополуччя необхідна політична стабільність. Тоді розвиватиметься економіка, а отже, і охорона здоров’я стане краще фінансуватися. Можна критикувати існуючу систему охорони здоров’я, яка сьогодні не влаштовує ні пацієнтів, ні медиків, і нічого при цьому не робити. А можна намагатися щось змінити, не відсиджуватися осторонь, а стати активним учасником змін в охороні здоров’я, що відбуваються, щоб і пацієнти, і медики відчули, що система є, що вона працює, і її діяльність дає позитивні результати. Ми вибрали другий шлях.