Кам’янець-Подільський нещодавно повернувся у 1919 рік, коли вояки Української Народної Республіки вигнали з міста більшовиків і проголосили його тимчасовою столицею держави. Очевидцям тих подій нині за 90... Та скільки таких ще залишилося на цій землі? Українська історія, яка досі докладно не написана, вже доволі перекручена. На щастя, в Україні стають дедалі популярнішими товариства військово-історичної реконструкції. Після відтворення битв козацької доби реконструктори взялися за початок ХХ століття. Вони глибоко вивчають минуле за документами, виготовляють обмундирування та амуніцію, наполегливо тренуються, щоб показати сучасникам «живе кіно» про героїв, які боролися за незалежну, самостійну, соборну Україну.
До Кам’янця-Подільського прибули Група військово-історичної реконструкції УПА «Повстанець», військово-історичний клуб «Проскурівський гарнізон», товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», клуби з Тернополя, Чернігівщини. Запросив їх керівник кам’янець-подільських реконструкторів Олександр Заремба, котрий має чималий досвід та авторитет не тільки в Україні. Його «Повстанська купа Морозенка» вже брала участь у кількох фестивалях реконструкції військових дій доби УНР.
Вояки-реконструктори розпочали свій фестиваль «Остання столиця» з урочистої ходи до меморіальної дошки з профілем Симона Петлюри на будинку швейного підприємства (площа Вірменський ринок), яке було в той буремний час військовим міністерством. На цьому самому майдані голова Директорії Петлюра проводжав на фронт підрозділи української армії. Тепер мало хто згадує, що в молодості він симпатизував російським соціалістам і навіть став через це неблагонадійним та не зміг одержати роботи, але дуже скоро різко змінив уподобання... Ще зовсім молодим Петлюра зрозумів: національні інтереси мають бути над усе. От би сучасним владцям та політикам такого розуміння! Завдяки Петлюрі українське військо стало тією силою, яка могла боронити проголошену незалежність. До слова, саме ті атрибути й символи влади, які використовували в Кам’янці-Подільському упродовж перебування тут уряду УНР, а потім були вимушено вивезені за кордон, в 1992 році урочисто передані Президенту України Леоніду Кравчуку.
Музичний фестиваль «Гідності» вразив високим рівнем виконавців та творами, які варто щодня слухати українцям, аби зміцнювати патріотичне та духовне начало. Особливо ж гурт «Хорея козацька», дует «Простір музики», виконавців Олега Сухарєва, Тараса Компаніченка, Віктора Цимбалюка слухачі довго не хотіли відпускати зі сцени. Стомлені всюдисущою попсою, люди відкрили свої душі й жадібно вбирали в себе кожне слово, кожну ноту. А на екрані один одного змінювали кадри: присутні змогли побачити Кам’янець 1919 року, Кам’янець столичний. У цей же день організатори презентували путівник «Кам’янець — остання столиця УНР», однойменний сайт, туристичний маршрут та музичний проект «остання барикада», а також унікальне перевидання спогадів отамана повстанців Якова Гальчевського «Проти червоних окупантів». На жаль, в офіційну програму святкування влада не включила цей фестиваль, тож йому бракувало реклами. Усі зусилля влада спрямувала на відкриття скверу «Лебедине озеро», на яке поселили двох лебедів як символ любові. От саме її українцям таки бракує!
Прикро, що два досить гідні заходи на відзначення ювілею незалежності України, які з самого початку мали йти в одній «обоймі», не стали «єдиним продуктом». Як ведеться в Україні, організатори розсварилися. Не зуміли пересилити себе й представники влади та опозиції. А люди хочуть, щоб усе ж таки влада та опозиція (в тому числі й місцеві) знайшли той спільний шлях, який допоможе Україні стати гідною серед гідних.