Якщо ним є дика тварина
Із листа інтернет-другові
«Минулої неділі я був у Марківському районі. Було дві години вільного часу, і ми вмовили місцевих жителів показати нам байбаків. У своєму житті бачити цього звірка мені вже доводилося. Пригадую, в дитинстві привіз один чоловік із сусіднього будинку такого малюка й оселив у себе в гаражі. Навіщо він це зробив, я не знаю, і чим усе це закінчилося — теж уже не пам’ятаю. Пам’ятаю тільки, що байбак у нього довго жив, щонайменше ціле літо...
А цього разу я нарешті побачив їх на волі. Було цікаво. Байбаки — великі трудівники. Риють складні й довгі багатоходові нори, що йдуть углиб під землю часом на 5—7 метрів. Навколо виходів вивершуються цілі горбочки по кілька метрів у діаметрі, що частково заростають травою. Такі горбочки видно здалеку, бо відрізняються від звичайної землі за кольором. Малюки не такі полохливі, як дорослі особини, вони просто ще не знають, що їм треба боятися. Тому в нори ховаються останніми і до себе підпускають ближче. Байбаки зазвичай стоять на горбках виритої землі й перемовляються між собою за допомогою свисту. Я спочатку думав, що це птахи якісь співають. Взагалі дуже цікаво спостерігати, як байбак свистить. Щораз під час уривчастого свисту він піднімає свого хвоста. А ще я довідався, що байбаки не п’ють воду з калюж і струмків, а тільки ранкову росу, збираючи її лапками з листя трави. Та ще й не з кожної.
Ставлення до байбаків у місцевих жителів суперечливе. З одного боку, всі чудово розуміють, що звірок став дуже рідкісним. І якщо на нього масово полювати, то він швидко зникне. З другого боку, дорослий байбак — це 5—6, а то й усі 8 кілограмів смачного дієтичного м’яса та цілющого жиру... Тому, коли народ бачить, що цього степового байбака багато (а живуть вони колоніями, по кілька десятків, а то й сотень особин), з’являється спокуса добути двох-трьох байбаків. І хоча періодично, коли йде різкий сплеск чисельності звірка, мисливцям видається обмежена кількість ліцензій на відстріл, у звичайний час за кожного звірка покладено штраф 700 гривень.
Одне слово, поїздка в Марківський район виявилася для мене дуже корисною. Чув, що кількість байбаків на Луганщині починає зменшуватися. Тепер я готовий брати участь у будь-якій акції, що стоїть на захисті цього звірка. А ти що думаєш з цього приводу?»
Байбак — це різновид звичайного бабака 
Експерти кажуть, що на північному сході області, а саме в районі Стрільцівського степу, розміщується найбільша в Україні популяція байбаків. Наприкінці 80-х — початку 90-х років на Луганщині був пік їх чисельності, що сягала 40—60 тисяч особин. Тим, що байбакові поселення збереглися до наших днів, ми зобов’язані передусім наявності на територіях Біловодського й Міловського районів кінних заводів, розташованих на цілинних землях, і ярово-балкової системи, де оранка землі утруднена.
Пухнатий звірок став символом області й зображений на її гербі, а сьогодні йдеться про те, щоб в обласному центрі йому поставити ще й пам’ятник. Екологи цю ідею підтримують, але попереджають: байбак перебуває під загрозою винищування, тому потрібні серйозні програми, які допоможуть зберегти його для майбутніх поколінь.
Доцент кафедри садово-паркового господарства ЛНУ імені Т. Шевченка Ігор Загороднюк вважає, що символом Луганщини байбак став через свою численну популяцію та лікувальні властивості жиру.
— До байбака в області завжди було любовне ставлення, — каже він. — По-перше, звідси вони природно розселилися по Україні, по-друге, у нього смачне м’ясо, а по-третє, дуже символічний сам образ звірка. Подивіться на кам’яних скіфських баб — хіба це не образ байбака? До того ж жир цієї дикої тварини має сильні антисептичні та антибіотичні властивості. Тож це дуже цінний звірок.
До речі, жир байбака використовують як ліки від туберкульозу, і коштує він недешево. Лікарі розповідають, що опіки і рани, змазані жиром байбака, гояться швидко і навіть не залишається шрамів. Тому браконьєрство має місце. Незважаючи на те, що цього року ліцензій на офіційне полювання на байбака видано не було, звірка продовжують відстрілювати. Фахівці стверджують, що браконьєрством здебільшого займаються приїжджі, а не місцеві жителі.
— В області постійно ведеться неконтрольоване полювання на байбака, — констатує начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області Олександр Арапов. — Однак за це ніхто ще серйозно не постраждав. І якщо найближчим часом не буде розроблено і вжито заходів з охорони звірка, то надалі зникнення цього виду тварини цілком можливе.
Є ще одна серйозна причина скорочення кількості байбаків у Стрільцівському степу. Це передусім нестача територій для заповідника. А для того, щоб зрівноважити природну ситуацію, потрібна не одна тисяча гектарів землі. Екологи вважають, що заповідні площі повинні бути збільшені майже удвічі, але керівники районів скаржаться, що в них зовсім не залишилося вільної землі й неохоче віддають свої території. Важко, наприклад, просувається створення національного природного парку на території Кремінського району. Лісничі не хочуть віддавати багаті на деревину території , які приносять їм половину прибутку. Але на маленьких територіях важко зберегти унікальні флору і фауну. На Луганщині існує лише один заповідний об’єкт високого статусу. Це Луганський природний заповідник. Але й він, на жаль, не займає відповідної такому статусу площі. Науковці кажуть, що для збереження байбака як виду потрібна територія не менше десяти квадратних кілометрів. Крім того, її необхідно раз на три роки викошувати. Байбакові потрібен огляд, а серед заростей чагарнику він легко стає жертвою свого головного ворога — лисиці.
...Довідавшись про те, що в Луганську буде поставлено пам’ятник байбакові, забобонні люди осудливо зауважують: зазвичай монументи ставлять тим, кого вже немає на цій землі.
 
Луганськ.
Фото з архіву автора.