Де не з'являлась влада, ярмарок був схожий на ярмарок, хоча радянська форма виставки, приурочений до Петра показ неліквідів та товарів, котрі не мають попиту, була негусто розбавлена справді чудовими і дотепними витворами народних умільців, професіоналів своєї справи у різних царинах та митців. Проте люди сподівалися, що зі зміною керівництва у ратуші заполітизовані агітаційні ярмарки з розтягнутою офіційною частиною, замовними і вічними красунями з числа так званих бізнес-леді бальзаківського віку лишаться в комсомольському минулому Чернівців. Не порадували і заклади громадського харчування, котрі, як завше, запропонували людям низької кулінарної якості шашлики та канапки, які набили оскому в наливайках ще їхнім дідусям. Коли вже у Чернівцях, місті, яке так довго виховувалося Австрією, можна буде нарешті, як у Празі, Відні чи Мюнхені, скуштувати ковбаски та стейки на гратарі? А поки що розмови про те, що буцімто у Чернівців та австрійського міста-побратима Клягенфурта — дружба навіки, залишаються порожніми балачками. Хоча усі, хто хоче в Чернівцях жити по-європейськи, уже так і живуть, але там.
Щодо офіційної частини, то тут теж організатори не були оригінальними. Запрошеним Петрикам і Павликам, котрі цьогоріч підуть у перший клас, подарували дешеві шкільні ранці, подружжю, що народило у ніч із суботи на неділю дитинку, — возика, а всім охочим секретар міськради Віталій Михайлішин власноруч розніс великий торт. Мешканці європейського міста жваво руками, без серветок і тарілочок, хапали дарунок, доводячи перед телекамерами, що чернівецька громада не дуже дотягує до місцевих перлин, занесених у реєстри ЮНЕСКО. Ця імпреза влади нагадувала хороше сільське весілля, де всі один одного знають, п’ють на брудершафт, закусують, не використовуючи столове приладдя, після чого витирають пальці об сукні партнерок по танцях і гучно віншують близьких та далеких родичів. Цього разу перед днем Святого Петра віншували Георгіїв, таких собі георгіївських кавалерів Петрівського ярмарку, чи не тому, що від обласної влади там був присутній заступник голови ОДА на ім’я Георгій.
Більшість владників, звичайно, надягла вишиванки з українськими, бессарабськими та румунськими орнаментами. Вишиванка поволі стає другою уніформою українського чиновника після відполірованого кріслами костюма. Що не одягнеш, щоб бути ближчим до народу, тим більше у світлі майбутніх виборів. Нічого не вдієш, вишиванка в Україні стає останнім притулком мерзотника, що вдає з себе патріота. Більше в зубожілого народу відбирати нічого.
У всьому іншому ярмарок вдався. Як завжди буває після третьої чарки, загальний градус натовпу пішов угору, температура повітря +33о додала інтриги і колориту. Незважаючи на піст, владники і прості громадяни пустилися в танок, щирі поціновувачі справжнього мистецтва галасливо розкуповували створені у комп’ютерний спосіб репродукції відомих картин, глиняне начиння: горнята, миски, макітри — і наперебій цілували велетенську мотанку, на якій було написано «Поцілуй — забагатієш». Тим часом команди облдержадміністрації та міськради вправлялися у кулінарних здібностях: у величезних казанах варили борщ. Виграла дружба, хоча борщу всім не вистачило. Завершилося свято футболом, довкола якого знову рясно і сумно, як останні паровози радянської доби, диміли мангали...
Фото Петра ГОНЧАРА.