У лютому 2010 року Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України було передано в Меморіальний комплекс 1186 листів, вивезених німцями з Кам’янця-Подільського. Ця кореспонденція, датована червнем-липнем 1941 року, зберігалась у фондах музею Відня. Можна вважати, що листи вціліли просто дивом. Їх не встигли вчасно відправити, коли ворожі війська захопили місто. Цим скористався один із німців, вирішивши зберегти листи для історії. Вони були відправлені в Австрію із підписом «У цих листах зафіксовано настрій радянського народу в перші дні війни». Національний музей Великої Вітчизняної війни, куди кореспонденцію було передано на збереження, і телевізійна програма «Чекай на мене» оголосили акцію «Непрочитані листи» для розшуку їхніх адресатів. Луганська дирекція УДППЗ «Укрпошта» приєдналась до цієї акції й розпочала пошук чотирнадцяти адресатів, які проживали на Луганщині. Поки що вдалося знайти лише двох. В Алчевську відгукнулась Наталя Вікторівна Кулибаба — онучка Івана Полікарповича Датченка, якому було адресовано фронтового листа від сина Андрія.
Нехай через 69 років, але лист все ж знайшов адресата. Конверт зі звісткою з минулого вручала заступник директора Луганської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Віра Якуненко. Адресата давно вже немає на світі, тому лист приймала внучка. На диво, воно добре збереглося. Папір пожовк лише трохи, чорнила не вицвіли, і Наталя Вікторівна змогла розібрати текст. Її дядько Андрій писав батькові й матері про те, що перебуває в Кам’янці-Подільському, що місто кілька разів бомбардували. Просив більше не писати за старою адресою, оскільки «швидше за все, відправлять на фронт». Листа написано
29 червня 1941 року.
Як розповідає Наталя Вікторівна, її дядько Андрій Іванович пішов до армії в 1939 році. Певно, що на початку війни він служив у військах НКВС, возив на мотоциклі своє керівництво. В останньому листі, що дійшов до батьків, знов-таки просив більше йому не писати, поки не повідомить нову адресу. Але звісток більше не було, а у військкоматі з’явилася відмітка про те, що Андрій Датченко загинув. Згодом виявилось, що він потрапив у полон, втікти звідки йому допомогла одна дівчина. Пізніше Андрій на ній одружився, а після війни залишився жити в Донецькій області. Наталя Вікторівна не знає подробиць, як дядько послав звісточку батькам про те, що він живий, і як повернувся додому. Вона народилась вже після війни. З дядьком вона спілкувалася до 2002 року, поки він не помер.
Про акцію «Непрочитані листи» Наталя Вікторівна довідалася з газетної замітки, яку показала їй одна знайома, відмітивши цікавий факт збігу дівочого прізвища Наталі й зазначеної в замітці адреси. Цієї звісточки із фронту, яка стала вже історичною, вони чекали з великим нетерпінням. Виявилося, що від Андрія було два листи. Щоправда, другий було адресовано Олександрі Прокошеній — дівчині, з якою він зустрічався до армії. В Алчевську розшукати таку особу не вдалося, та оскільки лист був від одного відправника, його відкрили. «Люба Шуро, — писав Андрій. — Чому ти так мало пишеш листів? Невже тобі нема що сказати? Сумую за тобою й не знаю, чи скоро побачимось, а можливо, й не побачимось зовсім...». Чи Зустрівся Андрій із своїм першим коханням пізніше, після війни, Наталя Вікторівна не знає. Але сподівається розшукати Олександру і віддати їй листа.
Луганськ.
