Свобода слова

— Ви обікрали безвинних людей і не відчуваєте жодних докорів сумління! — аж волав захриплий жіночий голос.

— Вона крадійка! — перекрикував жінку чоловічий фальцет. — Ця жінка обікрала занадто багатьох і в тому числі й мене персонально! Крадійка, крадійка! А ця миловидна зовнішність — такий само обман, як і все, про що вона говорить! Вона завжди бреше, завжди!

— Сам брешеш! — заверещала жінка. — Люди добрі, ви ж знаєте, стан брехні перманентний і притаманний своєму володареві вже довгі роки!

— Якісь кримінальні розборки... Може, викликати міліцію?! — вимовила жінка, але чоловік приклав до губ вказівного пальця і вичавив придушене:

— Тс-с-с...

— Дивіться на цих злодюг! — знову дер горлянку якийсь чолов’яга. — Вони обікрали бідних людей і багато років лизали зад ось цьому чоловікові, котрий, немов той янгол, нахабно сидить теперечки перед нами!

— Не думав, — сповнений гніву й докору, прошепотів чоловік, — ну просто не йму віри, що наш сусід, така інтелігентна та вихована на вигляд людина, отак дозволяє у своїй хаті бешкетувати достеменним безсоромникам.

— Тс-с-с! — тепер уже дружина воліла тиші, бо рейвах за стіною раптово вщух і чітко й розбірливо пролунало:

— Ви дивитесь передачу «Свобода слова». Рекламна пауза.

— Тю! — здивувалася жінка. — Та це ж «Свободу слова» крутять по телевізору. З такою чутністю і справді достеменну еліту нації легко грішним ділом сплутати з якимось бомжівським непотребом.

— Панові Шустеру не звикати, — немов виправдовуючись за чільних учасників дискусії, спробував заспокоїти дружину розважливий чоловік. — Напевне, він не раз на власні очі бачив, як б’ються англійські лорди в своєму парламенті. А що вже чекати від наших, як той казав, кожум’яцьких аристократів! І свобода слова в них своя, особлива, яка суто по-українськи зветься...

— Ско-ро-ба-гаць-ка!