Дивосвіти Дмитра Кешелі

Ім’я закарпатського письменника, драматурга й кіносценариста Дмитра Кешелі добре відоме. Він автор книжок «Дерево зеленого дощу», «Колиска сонця», «А земля таки крутиться», «Пора грибної печалі», «Осінь великих небес», «Збийвіч, або Кіна не буде», «Госундрагоші», «Чим би не бавились пани, лем би не було війни». Здебільшого його твори — іронічні, сповнені закарпатського гумору, що рятував і рятує Дмитрових краян на всіх віражах життя. Його п’єса «Недотепа із Вертепа» завоювала кілька міжнародних премій.

У своїх творах письменник відстоює принципи власного національного бачення і самовираження. За словами академіка Миколи Жулинського, у творчості Дмитра Кешелі «живуть активним життям літературна пародія, містифікація, різні комічні прийоми, гротескна фантастика, своєрідно матеріалізовані метафори». Високу оцінку творчому доробкові митця дали незабутній Іван Миколайчук, з яким спільно працювали над кіносценарієм, а також народний артист України Лесь Сердюк та Дмитрові земляки — лауреати Шевченківської премії художник України Юрій Герц і поет Петро Скунць.

Черговим доробком письменника стала його книжка повістей і новел «... І в Смерті були твої очі: осінні сповіді». Оцінюючи її, Петро Скунць в обласній газеті «Новини Закарпаття» відзначив: «Це досягнення літератури і мозку. Книжка — не тільки розумна, а сповнена фантазії і любові... Вона — це гра на грані любові і зневаги до неї, на грані фантазії і дійсності. Це нове слово в українській літературі».

До визнання письменник ішов довгою й виснажливою творчою дорогою. Із Дмитром автор цих рядків знайомий ще з кінця шістдесятих років минулого століття, тобто з початку його літературної долі. Були на цій ниві розчарування й біль, коли його твори забороняли до друку. Були й злети, коли «Пора грибної печалі» та «Зелений дощ» вийшли російською в Москві.

Тож закономірно, що Комітет із присудження Шевченківської премії за збірку новел і повістей «... І в Смерті були твої очі...» вніс Дмитра до списку претендентів на цю престижну всеукраїнську нагороду. Для автора книжки вона стала знаковою, бо засвітився він у ній новою гранню — глибокого філософа, швидше романтичного, аніж іронічного.