Наш Вартанов

Сьогодні виповнюється 85 літ Григорієві Івановичу Вартанову — заслуженому журналістові України, проесорові, доктору історичних наук, одному з корифеїв вітчизняної журналістики. Людині, що присвятила свою діяльність і життя країні, якої є громадянином і яку вважає своєю Батьківщиною, а мову — рідною.

Під час війни молодий вірменин-артилерист зустрів під Ніжином дівчину. Було це надвечір, і в сутінках він добре бачив чудові коси, викладені віночком. А йому хотілося бачити її лице. Він кілька разів запалював сірника — нібито, щоб прикурити. А насправді — щоб розгледіти дівчину. А потім пішов воювати далі, дійшов до Берліна й повернувся на Чернігівщину, в рідне село тієї дівчини. Більше ніде в світі його ніхто й не чекав (батька, армійського політпрацівника, репресували перед війною). Вартанов став кореспондентом «Деснянської правди». Купив чеського велосипеда й мотався на ньому по трьох районах.

У цій деталі він весь — з його нестримним бажанням розгледіти приховану таємницю, з його відданістю землі, яка стала новою батьківщиною.

От що таке — одна деталь. А все решта — офіціоз: звання й титули, книжки й посібники, учні та вихованці.

Він і досі друкується, досі при ділі! Викладає в Об’єднаному Інституті Міністерства оборони України, у Міжнародному інституті лінгвістики і права, співпрацює з Інститутом журналістики та іншими вузами, входить до редколегії «Арагацу» — газети національної вірменської меншини в Україні.

До речі, у Григорія Івановича подвійне свято. Власний ювілей і — Вардананк. У ці дні вірмени вшановують пам’ять про битву при Аварайрі 451 року. Свято зветься Вардананк — на честь героїв-Варданідів. А дух Варданідів живе у прізвищі Вартанова.

Бажаємо колезі-ювіляру доброго здоров’я та нових звершень!