Я побував у п’яти раях!

Михайло Сембрат об’їхав півсвіту на козі

Що то за дивний засіб пересування? Коза сьогодні й справді екзотика — як і бербениця, зозулька, горн, рубль, бугай, най, свиріль. Це давні українські інструменти, які зустрінеш хіба що в фольклорних гуртах. А був же час, у кожнім селі, на кожнім весіллі чи вечорницях звучали їх голоси. Принаймні на Лемківщині, то це вже точно, каже лемок Михайло Сембрат. За 70 літ життя він і не пригадує, щоб розлучався зі своєю козою-басом. І якби не вона, то стільки б світу не побачив.

— Торік мені мали дати заслуженого, треба було поїхати у відділ нагород, але не мав часу, — каже Михайло Сембрат. — Звідки в мене час? За рік зайнятий не менше як в ста концертах!

— Змолоду довелося попрацювати не менше за професійного артиста, вічно кидали «на підтримку» то «Радості», то «Юності», то «Веселки», як ті десь за кордоном презентували українську радянську самодіяльну культуру. Ну а про рідненьку «Горлицю» (народний ансамбль), яку сам родив у 60-х у парі з дунаївчанином Сашею Ситником в колишньому кам’янець-подільському педінституті, вже й не кажу.

Моя кізонька «попаслася» в 29 країнах. Коли у Франції виступав з «Подільським колосом», всі газети вийшли з портретом нашої «пари». В Африці просили залишитися назовсім! А які дівчата увивалися навколо! Недавно дочка Іра побувала в Єгипті. Хвалиться: «Тату, була в раю». А я ж побував у п’яти раях, та кращого раю за рідну землю і її музику не знаю. Немає нічого чарівнішого за свято вівчарів, яких виряджають на полонину. Як справжній лемок, щороку беру в ньому участь. От доживемо до грудня, запрошу вас на свій ювілейний концерт, який обов’язково має бути в Будинку культури.

Глибше коріння — ліпше насіння

Прізвище Сембрат поширене у лемків, промовисте і запашне. Воно однокореневе, кажуть дослідники, з російським діалектним (чи білоруським) сябер — сусід, приятель, брат. Прізвище носили митрополити Йосиф і Сильвестр Сембратовичі, є Сембрати — науковці, журналісти, митці. А от «коза»-музикант, схоже, один.

У родині Михайлового батька було сім братів. Народився наш артист у Польщі. Може, і не знала б Україна ні його кози, ні його самого, якби не операція «Вісла».

— Ото як Сталін визначив долю українських лемків у Польщі, то й стала вся родина емігрантами. Сембратам наказали оселитися в Ізюмському районі на Слобожанщині, недалеко від Харкова. Потім вони переїхали в Західну Україну. Знайшли вільні помешкання в Бучацькому районі. З тих хат вигнали поляків...

Потім йому, гнаному радянською владою, доводилося служити їй, трудитися на різних фестивалях, присвячених то «возз’єднанню» України з Росією, то Західної України зі Східною, і оту всю помпезу терпів, беріг своє мистецтво. Є мистецтво, є лемківська музика — є і народ! Так навчали його батьки.

Зрештою, Сембрат дочекався часу, коли з’явилися й інші свята — Козацької слави. І Михайло першим переможно підніс угору шаблю на могилі Ганжі в Пиляві: мого народу не здолати!

Михайло згадує: у його родині майже побожно ставилися до музики. Грав батько на корнеті, чудово музикував брат. Боготворили й вишиванки, створені руками матері та сестер. У Сембрата є дві сестри, в Калуші та Бучачі. А головне — жива мама, якій уже 96. Живе сама, горда, як справжня лемкиня, тож і не хоче переїздити до дітей. Доки вона жива, Михайло, дарма, що немале життя позаду, досі відчуває себе дитиною. Каже, що Бог дав якось так легко, наче граючись, прожити.

А насправді його життя — неабияка праця. Між «вічним» учасником художньої самодіяльності та артистом-професіоналом одна лише різниця: останній на зарплаті, а перший практично завжди старається за добре слово, часом якусь грамоту дадуть. Тих грамот у Сембрата цілий «дипломат».

Сьогодні у Сембрата гості: приїхали кіношники знімати «Тараса Бульбу». Його в масовку завше запрошують. Колись знімався в Кам’янці з Малявіною, Євстигнєєвим, Мордюковою.

Хто уколів боїться — за кордон не їздить

— Танцюристом кожен може стати, а для артиста потрібен типаж. Це як для спортсмена — друге дихання. Я ж спортсмен. Усе життя бігав і досі іноді виходжу на крос. Мої дистанції довгі: «трійка», «п’ятірка». Я завжди відстоював, крім культурної слави, ще й спортивну всіх закладів, де вчився чи працював.

Михайло Сембрат викладав у Подільському державному аграрно-технічному університеті, а нині — старший лаборант кафедри фізвиховання, бо навіть на пенсії не здатен розлучитися зі своїм уподобанням, з усіма поколіннями танцюристів, з гуртом «Байда», що виступав не раз на сцені палацу «Україна», чим приносить неабияку славу своєму закладу.

— Одна лиш біда в моїй біографії мандрівника-музики: перед закордонним турне доводилося щеплення робити. Шість уколів під лопатку — це вам не жарти!..