Голос України - Як помирилися Віктор Андрійович з Віктором Федоровичем

Чудова краватка у Віктора Андрійовича! Прегарна! А яка хусточка елегантно визирає з кишеньки піджака! Боже мій, яка хусточка! Нехай мене поб’є вража сила і вхопить трясця, якщо ще в кого-небудь є така само хусточка! А описати костюм узагалі неможливо — просто очі вбирає...

Гарна людина Віктор Андрійович! Який у нього будинок під Києвом! А які там зібрано старожитності! А вулики з бджолами! Миколо Чудотворцю і святі угодники! Ну чому ж у мене чортма таких преславних старожитностей і бджіл?!

Прекрасна людина Віктор Андрійович! Його в нашій державі знає навіть дошкільня. А як його підтримували на президентських виборах! Незабутньо! Незрівнянно! Хай я на дірку від бублика теж казатиму «баранка», якщо колись іще когось так підтримували!

Дуже гарна людина й Віктор Федорович! Неперевершена! А якенний у нього будинок бовваніє в Донецьку! Бастилія, оточена Великою Китайською стіною! А яка псарня! А голуби! Про автомобілі та колекцію стрілецької зброї взагалі мовчу... Ах ти господи, ну чому ж у мене немає такої колекції?! Люди добрі, ну де ж у дідька справедливість!?.

Чудова людина Віктор Федорович! Феноменальна! Неповторна! Бо повторити те, що він іноді невимушено каже, неможливо! Навіть не старайтеся! А яке в нього зібрання граматичних помилок та обмовок! Їй-бо, в дванадцять томів уже не вбереш його перли! А мо’ навіть в усі тринадцять...

Прекрасна, що там казати, людина Віктор Федорович! Його теж несамовито підтримували на виборах і відтоді так само знає навіть кожен безштанько. Їй-бо! Та нехай мене оті вже згадувані розпрочудесні бджоли покусають, якщо ще за когось у світі отак стояли териконом! Горою тобто...

Наші виборці тепер ніяк не нахваляться Віктором Андрійовичем та Віктором Федоровичем. «Унікальні люди! Незабутні! Розчудесні! І якщо ми дочекалися дострокових виборів, то тільки завдяки їм!..»

А як вони недавно протистояли один одному, сварилися й чубилися! Побий мене Паска і Святе Різдво, якщо ще колись, хтось і десь ось так міг би чубитися! А як час від часу вони сідали за «круглий стіл» і підписували різні там угоди та універсали! Та хіба отим класичним сусідам Івану Івановичу й Івану Никифоровичу могло колись примаритися, на що здатні наші сусіди по владі!? Нізащо!

І ось, уявіть собі, ці чудові люди одного не менш чудового дня несподівано... помирилися. Отакої!

«Здрастє вам! — сплескують руками «маленькі українці». — Вони що там — подуріли!? Чи робити їм більше нічого! Та де це бачено?»

Проте Віктор Андрійович та Віктор Федорович теж люди з характерами. Та ще й якими! У кожного не характер, а кремінь. Не збираються сваритися, хоч криком кричи! Навіть слухати про це не хочуть.

І почалося! Пропонує Віктор Андрійович збільшити зарплати та пенсії «маленьким українцям», скажімо, бодай на 50 гривень, а Віктор Федорович у відповідь бу-бух! Відразу на 100 гривень збільшує. Мовляв, будь-ласочка. Хіба мені шкода?...

А тоді в свою чергу пропонує свій варіант закону про Кабмін. А його недавній опонент не тільки швиденько його візує, а й у відповідь пропонує закон про Прем’єр-міністра. І делегує тому ще більше повноважень, від нестачі яких ще недавно потерпав горопаха.

Що ти з ними будеш робити?

«Хочеш, — каже один з них, — я як глава держави припиню підтримувати політичну силу, яку очолював на виборах? Бо я ж таки маю до всіх-всіх партій однаковісінько ставитися».

А другий теж за доброю справою до кишені не лізе. І з своєю пропозицією, як отой Пилип з конопель: «А я не тільки відмовлюся від головування в своїй партії, а й узагалі перестану з ними водитися! Ну їх! Бо де, питається, взяти час на політичні теревені? Мені он треба економіку розвивати та про добробут людей подбати».

Віктор Андрійович тоді поправив щелепу, що було відвисла, і не здається: «Може тоді, щоб не заважати уряду плідно й натхненно працювати, слід інститут президенства взагалі ліквідувати?.. А що? Нехай всі-всі повноваження переходять до уряду та його голови».

«Ні-ні-ні! — люб’язно усміхається Віктор Федорович. — Ні в якому разі! Тільки після нас. Бо як розібратися, це Кабмін треба втричі скоротити. Вже завтра геть порозганяю субчиків, від яких все одно толку мало. О! З двох—трьох міністерств зроблю по одному. І економія коштів, і для діла більше користі!..»

...Коротше і між нами кажучи, я прокинувся від власного ж гучного крику. І перегодя, трохи отямившись, зробив три корисні справи. По-перше, дав підписку про невипивку. На тиждень. По-друге, зарікся читати проти ночі Миколу Гоголя. На місяць (бо, підозрюю, може наснитися ще і його переінакшений «Вій», де в усій красі постане сучасна панночка з косою). І, по-третє, вмовив себе не дивитися й не слухати вечірні випуски політичних новин. Назавжди.