Двоє небідних чоловіків у мальовничому Кам’янці-Подільському щасливої пори знайшли спільну мову та любесенько започаткували спільний бізнес. Виросли готель, ресторан. Один із партнерів для приманки туристів привів «родзинку» — буру ведмедицю... Її портрет і сьогодні займає ціле вікно на першому поверсі готелю і добре помітний всім, хто проїздить і проходить вулицею. Отож ведмедиця щодень і щоніч невтомно рекламує готель, а відтак за свою працю має право не лише на відро традиційної каші.Тим часом уже більш як півроку група кам’янчан, а разом із ними й представники ЗМІ б’ють на сполох: ведмедицю систематично не годують, у нестерпну спеку в її вольєрі не було води, клітку не прибирали... У потерпілої з’явилися прихильники, почали її підгодовувати. Носили булочки й пряники, яблука й пиріжки, навіть варили кашу. Обурювалися, коли побачили, що відвідувачі закладу, пригостившись у ресторані, починають поїти спиртним і ведмедя. Були такі, хто годував її недопалками. Про все це стривожені городяни повідомили Генеральну прокуратуру, екологів, посилали «SOS» на місцевих інтернет-форумах. Тварина почала впізнавати своїх друзів. Запам’ятав їх і один із власників готелю й поставився до добровольців, м’яко кажучи, не так привітно, як вдячна тварина.
Мода на ведмедів при вітчизняних готельних комплексах (і навіть невеликих ресторанчиках!) дедалі зростає. Це ж скільки їх нині залишилося на волі, а скільки працює для розвитку чийогось приватного бізнесу?! Закон України «Про тваринний світ» не забороняє приватної власності на представників фауни.
Полонянку двох бізнесменів звуть Мартою. Їй приблизно п’ять років. Паспорта у ведмедиці немає. Точніше, є, але на бланку в графі «прізвисько кота/собаки» написано «ведмедиця Марта». Кота й собаку перекреслено. Немає, як з’ясувала міська прокуратура, й жодних документів на право утримання Марти. Отож вона начебто приватна власність, а насправді такою не є. Тому мала б гуляти на волі або ж бодай перебувати в зоопарку, де забезпечуються належний ветеринарний нагляд, правильне утримання та регулярне харчування. Бо бізнес-пара спорудила, до прикладу, вольєр, порушивши головну вимогу: мала б бути менша клітка, куди Марту можна перегнати за потреби огляду, лікування, транспортування. Це одразу зауважують фахівці.
Коли розлучаються двоє, страждають діти. Бо дитину не можна поділити навпіл, як майно. Бізнес-партнери теж вирішили розстатися. Поділили нерухомість. Марті випала роль дитини, в якої батьки розбіглися. Тому, хто привів її в готель, немає діла до звіра. Він тепер сюди не навідується, його телефон мовчить. Інший, який володіє територією комплексу, щоразу обурюється: я годую тварину лише із жалощів, а мене ще й у чомусь звинувачують! Як падчерка, «чужа-чужісінька» Марта живе на його території. Власне, він не проти передати тварину до зоопарку, й навіть безплатно, що засвідчив власним підписом для прокуратури. Торік ведмедицю двічі пробували забрати в Ялтинський зоопарк. Та переїзду не сталося...
Міська ветеринарна служба запевняє, що в жовтні минулого року, коли прокуратура складала припис про усунення порушень закону щодо утримання дикої тварини, ведмедиця перебувала в задовільному стані. Як каже помічник прокурора Володимир Готра, відтоді майже нічого не змінилося. І, на його думку, проблема навіть не в тому, як годують Марту. Звіра слід вилучити з комплексу вже тому, що відсутні належні документи. Чому цього досі не сталося? Не так просто, каже пан Готра, знайти зоопарк, який забрав би Марту. Нині, запевняють правоохоронці, вони самі вже взялися залагодити справу. Представники громадськості поки що не вірять в її успіх, бо ж бачили, як вийшло з Ялтинським зоопарком. Є ще одна і чи не найголовніша проблема: вольєр розташований так, що до нього не під’їхати машиною. Ветеринари кажуть: тут потрібен підйомний кран. А ще: треба приспати Марту, а в місті таких фахівців немає.
«Нині, — повідомляє Володимир Готра, — аж два зоопарки зацікавились Мартою. Треба зачекати». Співчуваючі знову не вірять і викликають на поміч журналістів з області, столиці. Власник готелю брутально виставляє журналістів за ворота: моя приватна територія! Але на ній те, що згідно зі статтею 5 Закону «Про тваринний світ» є власністю всього українського народу, — червонокнижний ведмідь без документів про приватне володіння ним! (на знімку).
Ні правоохоронці, ні екологічна служба, ні місцеві вчені-природознавці Марту після восьмого жовтня не бачили. Чи не останнім провідав її наприкінці грудня мій колега із хмельницької газети «Є Поділля» Михайло Жила. Ось що він розповів: «Біля клітки нікого немає. Навколо чималі кучугури снігу без жодних слідів. Сюди ніхто не навідувався щонайменше тиждень. Ведмедиця лежить на бетонній підлозі. Відчувши, що хтось є поряд, тварина повільно піднімається і підходить до ґрат. Риюся по кишенях. Знаходжу цукерку. Кидаю гостинець до клітки. Ведмедиця злизує цукерку. Зрозумівши, що гостинців більше немає, підходить до кормушки, кігтями видирає замерзлий хліб, кладе на лапу і починає їсти. Згризши сухар й просунувши язика крізь клітку, намагається злизати сніг. Води у вольєрі немає». У січні вольєр загородили так, що ведмедя вже не можна побачити. Чи Марта голодує, чи, може, впала в сплячку? Заснути до весни було б кращим варіантом для неї. Може, до того часу знайдеться майбутній господар, який візьме на себе повну відповідальність за долю звіра. Утримувати її в готелі, щоденно ризикуючи, що звір відкусить руку з недопалком комусь із п’яної компанії чи навіть тому, хто приніс хліба, безглуздо. Чи всі ці загрози для власників готелю ніщо порівнянні з результатами Мартиної реклами?!
Фото з архіву автора.
