Не рий кумові яму!

У тому селі ближчих друзів, як куми Іван та Степан, важко було знайти. Але якось кум Іван, отримавши зарплатню на лісопункті, де працював, потрапив під рясну весняну зливу і промок до рубця. А разом з ним — і гроші, що були в кишені. Оскільки кумова хата була ближче, зайшов туди, щоб обсохнути. Не забув і про зарплатню — заходився розвішувати на шнурочок біля грубки намоклі гривні.

— Де ти, Йване, взяв стільки грошей? — здивувався кум Степан.

— Сам надрукував. На спеціальній машинці. Бачиш? Ще свіжі! — відбувся жартом кум Іван і, зібравши зі шнурка гроші, подався додому. А десь через дві години до Івана завітала міліція.

— Показуй машинку, на якій гроші друкуєш!

— Так вона ж у кума Степана, взяв напрокат, — знов пожартував Іван.

Міліція притьмом туди, а хата Степанова зсередини замкнена. Стражі правопорядку ледве достукалися, а переступивши поріг, сторопіли. У хаті на всю потужність працював самогонний апарат. Виявили правоохоронці й 250 літрів уже готової до вжитку «аква віти». І, звичайно ж, конфіскували її. Тож призовник Микола, син Степана і хрещеник Івана, мусив іти в армію без традиційних для села гучних проводів.