За прем’єри без «фанери»!

Через масове використання фонограм журі фестивалю «Золотий ключик» скасувало номінацію «за музичне оформлення». А вищий бал давали за безпосередній контакт із залом.

Якось в оперному театрі, на дитячому балеті, моїми сусідами стала група школярів з невеликого міста. Приїхали вони з учителькою, маючи від спонсорів безплатні квитки. В залі двоє хлопчиків років десяти-одинадцяти розгорнули пакети з «Макдональдса» і жували смажену картоплю. Вчителька час від часу шикала на них, щоб не надто шелестіли й хоч іноді дивились на сцену. В антракті хлопці взяли в буфеті чипсів і повернулися до залу. Хрумтіння й жарти було чути не гірше, ніж музику Чайковського. Із поїздки до обласного центру мої юні сусіди привезли спогади не про зустріч з прекрасним, а про фаст-фуд.

Як привабити дітей до театру, коли поруч безліч інших спокус? Як навчити відрізняти справжнє мистецтво від продукції «мас-маркет»? Ці питання мимоволі постали під час відкритого фестивалю вистав та концертних програм для дітей «Золотий ключик». Раніше «Ключик» мав статус регіонального (Донецька й Луганська області), а цього року до Донецька приїхали творчі колективи з Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва. Найкраща реклама фестивалю —те, що квитки продано ще до відкриття.

Юні глядачі не залишилися розчарованими. Уже в фойє театру вони включалися в гру з масовиками-затійниками, учнями училища культури. Вони згуртовували дітлахів, знайомили їх із театром і правилами поведінки. Після вистави можна було «проголосувати» за улюбленого героя, вкинувши квиток до скриньки. А репертуарна афіша могла задовольнити всіх, від дошкільнят до підлітків.

У свою чергу, для творчих колективів фестиваль дав можливість показатися колегам і почути відгук критиків-професіоналів. Це дуже корисно. Наприклад, у порівнянні з минулими фестивалями помітно зріс рівень Донецького обласного російського ТЮГу з Макіївки, й не в останню чергу — завдяки рівнянню на колег. Фінансувався «Ключик» одразу з трьох джерел: державного та обласного бюджетів і спонсорських коштів від компаній «Конті», «Норд» та «Дирекція адміністративних споруд».

Роботи оцінювали два журі — доросле і дитяче. Думки двох поколінь із приводу найкращої вистави фестивалю збіглися: нею названо «Горбоконика» Дніпропетровського молодіжного театру-студії «Віримо!». Ця ж вистава взяла призи за найкращі режисуру, пластичне рішення, жіночу та чоловічу роль другого плану. Критики відзначили, що дніпропетровцям удалося встановити контакт з аудиторією і по-сучасному викласти матеріал. Адже для дітей, які ростуть на комп’ютерних іграх і відео, грати треба по-іншому, ніж 20—30 років тому.

У свою чергу, вдалим можна назвати «постріл» Донецького академічного українського муздрамтеатру, який адресував підлітковій і молодіжній аудиторії виставу «Три жарти» за Чеховим. Актори Василь Гладнєв та Сергій Лупильцев нагороджені дипломами І і ІІІ ступенів за найкращу чоловічу роль. Схвальні відгуки отримала і вистава Луганського обласного російського драматичного театру «Витівки Скапена» за Мольєром. Київський Молодий театр, як і більшість, зробив ставку на мюзикл. Саме музичний бік спектаклів викликав найбільше критики. Голова журі, кандидат мистецтвознавства Ганна Веселовська назвала пошестю масове використання фонограм.

— Це підміна справжнього театру якоюсь штучністю. На жаль, така тенденція на українській сцені є, вона нібито полегшує акторську працю. Але ця тенденція нездорова. Театр виграє, коли є живе спілкування актора і глядача. Ми навіть зняли номінацію «за музичне оформлення вистави», бо наші актори не співають...

На знімку: сцена з вистави «Горбоконик».