Серце болить за країну. Вірите?

У містечку Батурині я буваю не рідше ніж двічі на рік. Моїй мамі, котра там проживає, нині виповнюється 92 роки. У такому поважному віці вона тримає кізку, курей і обробляє невелику присадибну ділянку. Помічник у цій справі з мене неcильний, але моя присутність її надихає.

Батурин, про який донедавна нечасто згадували, останніми роками — на слуху. Адже це — колишня козацька столиця в Україні, і Президент України Віктор Ющенко її не раз відвідував. Навіть було виділено певні кошти на відновлення тамтешнього замку, що його будували італійці майже три сторіччя тому. Але, як стверджує місцева влада, гроші надійшли, їх витратили, практично заривши в землю так, що користі від цього непомітно. Поставили одного сторожа, де ще щось збереглося і продовжують знищувати історичну цінність, тобто те, що ще не встигли зруйнувати за ці століття.

Наша Україна багата історичними пам’ятками, але чомусь ми не відновлюємо колишню історичну цінність і не заробляємо на туризмі по видатних місцях України. Ми воліємо їздити до Європи і захоплюємося їхньою історією, не вивчаючи при цьому свою. Але ж у цій древній козацькій столиці був такий видатний козак Орлик, який ще в ті часи написав Конституцію для України.

А ще мене турбує те, що, приїжджаючи на свою малу батьківщину, я не бачу поліпшень. Скоріше — навпаки. Вулиці вечорами — темні. У вікнах батуринців поблискують гасові лампи, як у післявоєнні роки. Клуб і інші культурні установи для молоді стоять порожні, а підростаюче покоління тікає до міст у пошуках хоча б якогось заробітку. Прекрасні чернігівські чорноземи заросли бур’янами. У старовину чернігівський мед славився на всю імперію, і завозили його тільки в царські і купецькі будинки. Зараз його тут удень із свічкою не знайдеш...

З кожним приїздом до Батурина я ставлю собі запитання: невже Україна та її народ у своєму багатому краї не заслужили на родючих землях гідної турботи з боку влади? Адже її наш народ тримає на своїх плечах, а попереду жодного майбутнього для дітей і онуків. Дуже сумно стає від цього і серце болить... Вірите?

Монолог героя Радянського Союзу часів холодної війни, нинішнього голови ради Одеської міської організації ветеранів Валентина Соколова записала

Одеса.