Голос України - Вірю у вибори без фальсифікації

Вірю у вибори без фальсифікації

Майже всі мешканці нашої країни схвильовані проблемою майбутніх виборів (якщо вони, звичайно, відбудуться у вересні цього року). З цього приводу привертає увагу опублікований у вашій газеті допис «Вибори без фальсифікації можливі!» (газета за 6 липня 2007 р.).

Цілком погоджуюся з автором допису А. Чорногоровим: «Єдиним документом, що дає право проголосувати на виборах, має бути внутрішній паспорт громадянина України...». І при цьому, додаємо, можна обійтися не тільки без реєстру виборців, а й навіть без бюлетенів.

Проблема зводиться до електронного голосування. На виборчій дільниці в кабінах для голосування встановлено спеціальні апарати. Виборець під електронне око підставляє паспорт. Око зчитує і запам’ятовує номер паспорта. Відразу апарат включає засвічуванням — невеликий екран-табло з рядом кнопок, біля яких написані назви партій-блоків або їх номери. Голосуючий забирає паспорт, натискує на відповідну кнопку, і табло та апарат в кабіні вимикаються. В залі дільниці, де проходить голосування, на великому екрані-табло виписані всі партії-блоки і на них фіксується момент голосування. Подібні екрани-табло встановлені в районних, міських, обласних комісіях, а також в Центральній виборчій комісії, які фіксують і висвітлюють кожне голосування приростанням цифр.

Зважаючи на те, що таке електронне голосування проходитиме дуже швидко, кількість виборчих дільниць може бути зведена до мінімуму.

Щоб одним паспортом не було проголосовано двічі-тричі, апарат на будь-якій дільниці після зчитування номера не включає екран-табло, але подає сигнал, що паспорт використано повторно. А на дільниці чергують члени виборчої комісії, міліція...

Деяким порушенням такого електронного голосування може бути те, що хтось проголосує за когось, скажімо, родич за родича. Але чи можна таке голосування вважати серйозним порушенням, якщо відомо, що навіть у Верховній Раді один депутат голосує за десятьох? А там же приймаються рішення державної ваги... Та й навряд чи виборець відсутній проголосував би по-іншому, ніж проголосував за нього родич присутній. Зате відпаде потреба в ходінні по квартирах і лікарнях до тих виборців, які самі не можуть прийти на виборчу дільницю.

Участь громадян у виборах можна з’ясувати просто — від кількості наявних в даний час паспортів відняти кількість паспортів, що проголосували.

Йосип ГАХ.

Івано-Франківськ.

Життя або... гаманець

Як ви вчините, якщо вдень на велелюдній вулиці якийсь нахаба на очах натовпу приставить вам до горлянки ножа і зажадає вашого гаманця з грошима? Правильно, або покличете на допомогу, або спробуєте самотужки впоратися з вимагачем.

У роменця Олега Оніщенка — ситуація складна: він вже більше п’яти років не може дійти згоди з місцевим комунальним приватним підприємством із «затишною» назвою «Наш дім».

Ось як він описує ситуацію у листі до редакції:

«... Свою квартиру у двоповерховому будинку на 10 сімей ми приватизували ще в 1997 році. І майже увесь цей час власниця «Нашого дому» Л. Шкеть, з якою ми відмовилися заключати угоду на обслуговування будинку, вимагає від нас «погашення» квартплати. Ось тільки невідомо, за що. Схоже, що лише за свої красиві очі. Але жодним українським законом не передбачено ні такої статті витрат, ні такої статті прибутків...». Посудіть самі.

Водо- і газопровід власники квартир підвели до свого будинку за власні кошти. Каналізацію з будинку також відкачують самотужки. Дах, сходову клітку, будинок у разі потреби також ремонтують власними силами. Через відсутність ящиків для сміття, які корова злизала звідти щонайменше три «ударні» п’ятирічки тому, люди складують сміття у найближчому проваллі за 50 метрів від будинку. З десяток років тому оселя по вулиці К. Маркса почала тріщати по швах: тріщини пішли у чотирьох-п’яти місцях. Скільки разів перелякані мешканці будинку били на сполох — одному Богові, далебі, відомо. Ніде не почули. Ні в міськраді, ні в управлінні житлово-комунального господарства, ні в «Нашому домі» ніхто навіть вуса не підкрутив. Довелося самим засукувати рукави та сяк-так ліквідувати небезпеку власному життю. Утім, можливо, наш скаржник згущає фарби та напускає туману, аби вийти сухим із води? На жаль, ні. Це, зокрема, підтвердила одна з мешканок того злощасного будинку — Олена Гладких, яка на час візиту кореспондента була вдома:

— Одна з наскрізних тріщин з’явилася саме в нашій квартирі ще бозна-коли. І увесь цей час ми живемо в остраху, що коли-небудь стіна обвалиться і заживо поховає нас під уламками. Та у керівництва «Нашого дому» на всі наші прохання одна відмовка: немає коштів. І це при тому, що наша родина уклала договір з цим приватним підприємством на обслуговування і щомісяця справно сплачує квартплату...

Спочатку Оніщенків закидали повідомленнями, потім попередженнями. Олег Оніщенко стояв на своєму: з неробами договору не підписуватиму і квартплати не сплачуватиму. Як результат впертості — «Наш дім» подає позов на Оніщенка до суду і... виграє справу. Спочатку в Роменському міськрайсуді, потім у Сумському апеляційному і, врешті-решт у Черкаському апеляційному, до якого з Верховного Суду України надійшла касаційна скарга роменця.

— Усі суди, починаючи з Роменського міськрайонного, у своїх ухвалах, зокрема, кивають на статті 67 і 68 Житлового Кодексу України, — розповідає Олег Миколайович. Адже всі вони і поодинці, і гуртом не можуть не знати, що облюбовані ними статті стосуються лише державного і громадського (міськвиконкомівського) житла. У мене ж, ще раз повторюю, приватизоване житло. Уже три роки після першої судової ухвали загнані суддями у безвихідь ходять Оніщенки по колу в пошуках правди. З огляду на неробство «Нашого дому» вони хочуть одного: вирушити у житлово-комунальне плавання самостійно. Не такі вони багаті, щоб садити комунальників на власні шиї. Та й з якої рації? А для самостійного «плавання», кажуть, їм потрібна усього-на-всього будинкова книга. Вся заковика тільки в ній. Та не хочуть місцеві чиновники випустити їх з тенет. Не доведи Господи, їхній приклад наслідуватимуть інші...

Тим часом такий прецедент, коли споживач на законних підставах відіслав «надавача послуг» куди Макар телят не ганяв, уже має місце в Україні. Рівненський адвокат довів у суді, що його мати-пенсіонерка не повинна сплачувати квартплату за приватизоване житло. Випадок унікальний у судовій практиці, але він може стати реальністю для багатьох сотень тисяч українців.

Владислав ЖМУРКОВ.

Сумська область.

P. S. Господиню «Нашого дому» Любов Шкеть вдалося «вполювати» телефоном лише з третьої спроби. Перший раз фіаско зазнав під час відрядження до Ромен — Любові Федорівни не було в місті. Другий випадок взагалі казусний. Спочатку на роменському кінці телефонного дроту довго допитувалися в мене, кого це наприкінці робочого тижня (було по 16-й у п’ятницю) потягнуло на термінове спілкування з начальницею? А довідавшись, демонстративно гепнули слухавку на телефонний апарат. І все-таки наступного понеділка, після двогодинного висіння на телефоні, наше спілкування відбулося. Почав із запитання: чим викликані судові позови «Нашого дому» проти Олега Оніщенка?

Реакція пані Шкеть? Відповідна: мовляв, чому відповідач, коли він такий «білий і пухнастий», не зумів довести своєї правоти у судах. Після цього намагаюся дізнатися, якими послугами «Наш дім» ощасливив мешканців злощасного будинку впродовж десяти років свого існування?

— Вичищенням надвірного туалету та косметичним ремонтом сходів у двоповерховому будинку, — бадьоро відрапортувала Любов Шкеть.

Про решту наданих послуг власниця приватного житлово-комунального підприємства обіцяла повідомити за годину після детального аналізу діяльності фірми. Коли у призначений час набрав телефонний номер «Нашого дому» і, назвавшись, запросив до спілкування пані Шкеть, телефонна трубка миттєво відповіла мені коротким пі-пі-пі... На повторні спроби додзвонитися до роменського абонента тамтешній телефон щоразу відповідав мені довгими гудками.