Голос України - Держава відзначала грамотами і медалями, але найбільша нагорода

Газету «Голос України» одержую з першого номера і передплачувала її навіть у скрутні учительські та пенсіонерські часи. Газета і сьогодні для мене є інформатором, порадником, якщо хочете, терапевтом, психологом, яку я читаю із задоволенням, хоча й не завжди згодна, але і Бог не всім догодив.

По мені можна вивчати історію учительської сім’ї, бо з 78 років життя 43 віддала сільській школі, викладала дітям українську літературу. За працю держава відзначала мене грамотами і медалями, але найбільша нагорода — повага учнів. Боляче, що нині ходжу на двох палицях, не маю власного кутка, пропали заощадження, але вірю, що донька й онук житимуть краще.

Було на віку всього. І все ж рада, що обрала професію до душі й бачу наслідки своєї праці. У цьому році зустрічалася з учнями, які закінчили Жданівську школу Хмільницького району Вінницької області 30, 35 і 40 років тому. Ось він, екзамен на зрілість. Пам’ятаю кожного, бо добре знала їхні сім’ї, цікавилася історією села. Не шкодую, що присвятила життя сільським дітям, які нині працюють у різних галузях і байдуже, на яких посадах, головне, що вони виросли справжніми людьми, українцями. Спасибі їм за людяність і терплячість, за працю і турботу про свої сім’ї та державу, за дух і пам’ять, пісні кожного класу.

А в руках у мене «Голос України». Через рідну газету хочу подякувати Житомирському педінституту імені І. Франка, який закінчила у 1957 році. Там кували справжні кадри, не було поблажок до виконання контрольних робіт, кожен старався не просто здати сесію, а й одержати гарні оцінки. Директором інституту був Ковмір, а викладачами — Трохимчук, Близнюк, Баймут, Вишня та інші. Крім наших, окремі предмети читали київські спеціалісти — Стебун, Кдуренко. Спасибі їм, низький уклін їхнім родинам і добра пам’ять за працю, яку вони вкладали в нас.

Сама я з Вінницької області, але після закінчення Бердичівського педучилища була направлена в Ємільчинський район, де, разом з досвідченими вчителями, формувалася як фахівець. Завуч Грабчев (болгарин) з Андрієвицької середньої школи, наприклад, учив подавати і аналізувати уроки, працювати з газетами, збирати фольклор, займатися просвітницькою роботою з сільською молоддю. Спасибі тобі, Ємільчинщина, що загартувала, навчила працювати з дітьми і батьками, дала наснагу рахуватися з часом і вирішувати побутові негаразди.

Подивіться на цвіт України у наших вузах, у Верховній Раді. Хто рухає науку України? Вчорашні сільські хлопці і дівчата, які не доїдали, не мали пристойного одягу, але були переповнені знаннями. І ці рядки, я дарую усім своїм випускникам, а також однокурсникам, які закінчили Житомирський педінститут у 1957 році. Вітаю і бажаю:

«Щасливих днів у справах щоденних,

Для людей живіть, для сім’ї, дітей.

Іноді на фото випускне дивіться

І не забувайте вам близьких людей».

З повагою, Ганна ВОЙЦЕХІВСЬКА, відмінник народної освіти.

смт Браїлів

Жмеринського району

Вінницької області.

Держава відзначала грамотами і медалями, але найбільша нагорода — повага учнів