Життя колишніх наставників шкільної юні опинилося за межею бідності

Звертаємося до нашого Президента, Прем’єр-міністра та уряду через украй тяжкі обставини, які спіткали нас у глибокій, нерадісній старості. Ми ніколи не очікували, що так може статися. Наше життя, колишніх наставників шкільної юні, опинилося за межею бідності через занадто низькі пенсії. Своєю самовідданою працею з навчання молоді ми цього не заслужили.

Ми і наші колеги, освітяни шкіл України, в не такі далекі роки минулого століття сповнені сил і енергії, віри у добре, розумне і вічне, відкидаючи на узбіччя своє власне благополуччя, повністю віддавалися праці, щедро даруючи свою любов і знання учням. Багато колишніх вихованців стали тепер шанованими людьми, які займають високі посади. Ми раді тому. Але чому ж вони забули про національну еліту — учительську інтелігенцію, яка у злиднях і хворобах доживає свій вік.

У нашому районі налічується понад 400 вчителів-пенсіонерів. Серед них більше половини хворих, частина прикута до ліжка або пересувається з допомогою милиць. Коштів на лікування не вистачає. Путівок на санаторно-курортне лікування немає. В переважної більшості ветеранів пенсії дуже низькі, а це ж практично єдине джерело для існування, бо більшість уже не спроможні вести домашнє господарство.

Є в нас людина, яка працювала на нервово-напруженій педагогічній роботі 48 років, із них 30 років директором середньої школи. На пенсії з 1995 року. На сьогодні директорська пенсія становить 507 гривень — смішно. Та було б смішно, якби не було так сумно —нині колишній директор хворіє. За що лікуватися?

Інший приклад. Чоловік має педагогічний стаж 44 роки, з них 15 років працював заступником директора з навчально-виховної роботи. Через тяжку хворобу передчасно вийшов на пенсію, яка нині з доплатою, як дитині війни, становить 528 гривень. Переніс інфаркт, інвалід. Як жити?

Жінка віддала школі 42 роки, працювала вчителькою російської мови і літератури, а пенсію заробила 477 гривень разом з доплатою — як учаснику Великої Вітчизняної війни.

Більше того, ми стурбовані пенсійною долею наших молодших колег, яким до виходу на заслужений відпочинок залишилося 5—6 років. Незважаючи на зростання їхньої зарплати, вона залишається на рівні середньої, а звідси і невисока пенсія.

Шановні Вікторе Андрійовичу та Вікторе Федоровичу! Кожен із вас навчався у школі, тож і звертаємося до вас з проханням поліпшити пенсійне забезпечення ветеранів педагогічної праці. Доведіть пенсію уже в цьому році до кількох прожиткових мінімумів, щоб її вистачало і на лікування, і на гідне життя.

За дорученням ветеранів педагогічної праці району — М. ВАЧЕНКО, Н. ВЕРМЕНИЧ, Н. ГРУШКА... усього 15 підписів.

Золотоноша

Черкаської області.