Ця подія сталася кілька місяців тому. Якось уранці мешканці одного з мікрорайонів Хмельницького побачили, що на тротуарах, у дворах, на газонах валяються десятки собачих трупів. Деякі тварини ще були в агонії. Вони помирали у страшних муках, і свідками цього жахіття стали сотні дітей і підлітків, які саме в ці години йшли у школи та садки. Та що діти! Побаченого не могли витримати дорослі. Відкладали справи і починали прибирати з тротуарів собачі трупи...

Було очевидно, що вночі відбулася планована операція зі знищення вуличних тварин. Можливо, вона «трошки» випала з-під контролю. От і вийшов скандал.

Тоді жодна комунальна служба так і не взяла на себе відповідальність за «інцидент». Попри вимоги волонтерів, кримінальну справу не порушили, бо закон не передбачає відповідальності за вбивство дворняг. Хоча, однак, масове знищення вуличних котів і собак — заборонене. Ось вам і подвійні стандарти.

Та, звісно, очисти вулиці від безхатченків надовго не вдалося. Досить швидко місця на зупинках та під кіосками зайняли інші чотирилапі. Тепер, дивлячись на них, мимоволі ловиш себе на думці: а які «ласощі» припасено вже для них?

Собаці — собача смерть

До цієї історії можна було й не повертатися, якби вона не отримала логічного продовження. Цього разу не такого відвертого у жорстокості, але, на думку захисників тварин, не менш цинічного по суті. Міська влада запропонувала для обговорення «Концепцію регулювання безпритульних тварин у місті». Стурбованість влади зрозуміла: проблема є, і її слід розв’язувати. Але як це робити — думки кардинально розділилися.

Ще кілька місяців тому волонтери раділи, що в обласному центрі нарешті запрацювала програма гуманного поводження з тваринами. Безхатченків відловлювали, стерилізували і випускали. На вулицях з’явилися собаки з жовтою кліпсою у вусі. Це означало: вони стерилізовані, щеплені і безпечні. Волонтери навіть закликали бути уважними до таких тварин. Адже, втративши певні природні інстинкти, ті стали вразливіші.

Про те, яким було медичне забезпечення і супровід прооперованих собак, — окрема розмова. За словами комунальників, на кожну операцію витрачено двісті гривень. Волонтери запевняють, що до тварин ставилися так само, як до бідних пацієнтів: не маєш грошей — звикай до болю. Але це тема іншої розмови.

Наразі варто зауважити, що протягом року понад три сотні собак було прооперовано і повернуто на вулиці міста. І певний час це вважалося хоча й невеликою, але перемогою. І раптом у новій концепції читаємо, що повернення собак після стерилізації на звичні місця... порушує конституційні права громадян на охорону життя та здоров’я. А ще — нехтуються права самих тварин. Це ж треба було до такого додуматися! Якщо не вдаватися в дискусії, то в підсумку виходить, що найбільша гуманність — це відловити вуличних собак і вбити їх. Останнє, щоправда, звучить «грубо», тому в концепції вживають малозрозумілий термін евтаназія. Хоча очевидно, що йдеться не про добровільне прохання піти з життя під час смертельної хвороби.

Вихід пропонується такий: різні служби, в тому числі й міліція, (якій, очевидно, інших справ бракує) відловлюють собак і відправляють до притулку на п’ять днів. А потім, якщо не знайдеться господар, — гуманна смерть. Звичайно, коли знайдуться кошти на відповідні препарати. А як ні, то можна скористатися і миш’яком.

На «Добро» коштів бракує

Чому раптом після кількарічної боротьби за створення в місті притулку для тварин «Добро» і перших кроків із стерилізації бездомних собак виник саме такий варіант концепції, можна лише здогадуватися. Фраза, що її реалізація має доленосне значення для Хмельницького, а саме так зазначено у проекті, викликає неоднозначні почуття. Серйозні сумніви й до того, що в місті, як переконують комунальники, знову живуть близько 10 тисяч собак, які є потенційно небезпечними для городян. Адже в тому само документі сказано, що не обліковано навіть домашніх тварин. То хто і як порахував вуличних?

Та річ навіть не в сумнівній статистиці. Чому, коли весь світ прагне жити в ері милосердя, ми повертаємося до методів гуманного гицельства? Можу припустити, що не так низька ефективність системи стерилізації тварин, як відсутність необхідних коштів у бюджеті підштовхнули до «нових» ідей. Очевидно, міський бюджет уже не може дозволити собі витрати на утримання притулку.

Але волонтери запевняють, що головна проблема не в коштах, а в умінні ними розпорядитися. Попри грошові вливання належних умов тваринам у притулку створено не було. Бракувало і харчів, і коштів на ремонт, і ліків. Стерилізаційний пункт не запрацював навіть після того, як на нього було витрачено 70 тисяч. Як сказав керівник притулку, не знайшли потрібного фахівця. А коли так, то хіба можна робити будь-які висновки щодо неефективності методу стерилізації? Та й узагалі про те, що притулок не виправдав головної функції. А, може, справа навіть не в методах, а в організації? Адже притулку, який мав бюджетну підтримку, було надано п’ять гектарів землі. Як визнає сам керівник, створене в такий спосіб підприємство-землевласник мало б заробляти і на тварин, і на тих, хто тут працює. Проте з’ясувалося, що дорогоцінні гектари можуть прогодувати не більш як три десятки собак, яких там утримують. Натомість на дармових землях успішно процвітає підсобне господарство з різною домашньою живністю. Для чого? Щоб завтра притулок міг узяти на себе функцію такого собі евтаназійного центру, в якому собакам буде запропоновано право останньої вечері із м’ясною кісточкою?

«Це — хворі люди»

Прикро, але саме таку фразу на адресу природозахисників-волонтерів довелося почути під час дискусії стосовно доцільності нової концепції. Щодо авторів концепції, то вони старанно виконали поставлене перед ними завдання — прибрати з очей бездомних тварин. А що офіційних вимог любити останніх просто не існує, то їх і не дотримувалися. Такі зобов’язання не запишеш у жодному законі. Так само, як жодним законом не зобов’яжеш годувати покинутих цуценят, підбирати бездомних котів чи просто любити братів наших менших. До любові не можна змусити. Але саме з цієї любові виростають міста, про які із захопленням розповідають наші туристи. Там білок у парках годують з рук. Там ніхто не підстрелює лебедів чи качок, що плавають у парковому ставку. Там дозволено мирно доживати віку у своїх дворах собакам, чиї господарі вже повмирали. Там підбирають на трасі пораненого їжачка і мчать з ним до ветеринарної клініки...

Дивний світ, чи не так? Принаймні для багатьох із нас він видається саме таким. Ми ж поки що живемо зовсім в іншому: озлоблені, скаржимося на злиденність, і кому яке діло, що серед ночі до своєї роботи беруться звіробої. Тим паче що до цього їх спонукає влада.

Хмельницький.

На знімках: до прийняття нової концепції кліпса у вусі давала собаці своєрідну перепустку на міські вулиці. Тепер у неї може не залишитися жодного шансу на життя; уже багато років поспіль висить ця соціальна реклама. Закликаючи до любові до братів наших менших, влада подбала про те, як їх легко позбутися.

Фото автора.