З одного металу ллють медаль за честь, медаль за бруд

Якби не було так прикро, було б смішніше від дотепів «Камеді-клабу». Вручення високих державних нагород тим особам, які, м’яко кажучи, своїми вчинками демонстрували зневагу до засад цієї держави, нагадує непристойний анекдот. Річ не тільки в найодіозніших прикладах: не в «Ярославі Мудрому» для «стража законності» — колишнього Генпрокурора, що мав таке саме відношення до зміцнення правової держави, як вбивці Гонгадзе до здійснення гуманістичної місії, чи в «заслугах» «видатного політичного і державного діяча», який Сєверодонецьком «робив внесок у розвиток України». І не лише в «героях України» тим персонам, які «прославилися» махровими антидержавними висловлюваннями.

Можливо, президентські укази в даних випадках враховували щось непідвладне розумінню тих, кого ще кілька років тому називали «малими українцями», аж допоки вони не доросли до «моєї нації». Принаймні для тієї частини нації, яка наївно сподівалася, що бандити, всі, як один, перейдуть під опіку Держдепартаменту з питань виконання покарань, а за брехню якщо й не каратимуть, то принаймні точно не нагороджуватимуть. Простим людям важко пояснити таємниці політичних хитросплетінь, та й хто опускається до якихось пояснень? Нагорода знаходить свого героя, і цього для «піпплу» досить. Хай обурюється собі на здоров’я, дивись, до наступних виборів «попустить»...

Утім, як уже сказано, удостоює наш Президент не тільки «видатних» у масштабному вимірі. Ордени і звання «заслужених», наче медалька Костянтину Затуліну з «благодійного» фонду Миколи Яновича, сипляться на «широко відомих у вузьких колах» журналістів, представників місцевої влади, осіб, які увійшли в історію свого краю як антизразок моральних і професійних чеснот. Зрозуміло, Віктор Андрійович не може знати поіменних заслуг кожного члена «його нації», в принципі, цього від глави держави й не вимагається, але факт залишається фактом: необачний підпис під «орденоносним» указом дискредитує не лише службу державних нагород, а й того, хто його виводив. І, що ще гірше, сам сенс нагородження.

Про один з таких випадків мені розповіли кримські колеги. Головному режисерові ДТРК «Крим»

Д. Староскольцевій несподівано для них присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України». «Мистецтво», за даними Комітету з моніторингу свободи преси в автономії, полягало в тому, щоб ініціювати під час президентської кампанії 2004 року зняття з ефіру передач Української об’єднаної редакції — винятково з політичних мотивів. Так само піддавалося тут цензурі, керівної пані зокрема, все, що стосувалося української культури та мови. До речі, на цю обставину звертав увагу керівника Служби державних нагород та геральдики В. Репринцева начальник Головної служби гуманітарної політики та з питань національного культурного надбання Олександр Биструшкін, але письмове застереження не подіяло. Пані Староскольцева указом Президента визнана «надбанням мистецтва України». Скільки таких «надбань» ще чекають своєї черги на президентський підпис?

...Дотепники жартують, що Віктор Андрійович чомусь не врахував «заслуг» євразійських молодчиків, Сацюка і Глєба Павловського. Перелік можна продовжити до нескінченності — зважаючи на глибину нашого з вами гумору. Але не смішно, повторюю, коли з одного металу ллють медаль за честь, медаль за бруд. Бо в такий спосіб нівелюється вартість самої честі.