Голос України - А Шевченко вірші пише...

Серед усіх Шевченків, які будь-коли писали вірші, є один, що звуть його Шевченком Віталієм. Більшості з нас він відомий як голова Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення (а раніше — народний депутат, журналіст). Книжок у нього виходило немало, а збірка віршів, здається, перша. Зветься вона «Рушникові ранки», побачила світ у видавництві «Формат» в Ічні на Чернігівщині (Шевченко звідти родом).

Ілюстровано книжку самим автором — це його чорно-білі фотознімки, можливо, саме ічнянські — дерева, хати, старі стіни й кукурудзяні качани під стріхою, тобто все дуже особисте.

Буває трохи (або й не трохи) страшно брати до рук вірші громадських діячів та політиків — а раптом розумний чоловік виявиться відмороженим графоманом? Таке буває.

Тут — якось воно інакше. Можливо, вся річ у тім, що Шевченко Віталій не обманює ні нас, ані себе тим, що він — «поет». Це дає можливість йому просто писати, не боячись іноді навіть бути схожим на когось у мелодії свого вірша — скажімо, на Малишка, який теж славно писав про рушники. І це не гріх — бо не вважаємо ж ми грішником того, хто співає іноді власну пісню на відому мелодію. Але в Шевченка є й ще дещо. Його вірші швидше принагідні, написані «під настрій», і саме це зворушує при читанні. Бо принагідність — неповторна, вона дає змогу точно вловити певну мить чи істину, яку вже ніколи, окрім сьогодні, не буде пережито заново. Власне, це те, для чого й потрібна поезія. Коли в цей фокус потрапляє навіть щось банальне, воно освітлюється чарівним світлом, як-от у вірші «Бездарному фотографові» —

«Востаннє я в твоєму ательє,

хоч річ не в тім, що фото нікудишні.

Зайду ще, мо’, я на базар за вишнями,

чи, мо’, на каву, доки настрій є».

А ще є в цій малій книжечці один вірш, якого, можливо, не написав жоден з інших Шевченків, яким доводилося віршувати. Ось остання строфа з нього:

«Покохай мене за десять літ,

Коли душу нагло вжалить втома.

Я з польоту заверну додому

І збагну, що став інакшим світ».

Нехай в інших Шевченків були й кращі вірші, але оце драматично-просте бажання неможливого — воно висловлене дуже по-своєму й дуже точно, так, як хотілося б багатьом із нас, коли ми прагнемо любові. Отже, хотілось би так сказати багатьом. Але сказано тільки оцим-от Шевченком.