Голос України - «А він перший почав!»

У словнику вживаних суспільством іменників, крім «коаліціада, спікеріада, прем’єріада», з’явилося ще одне сленгове слівце: «блокадіада». Коли цей гріх закидають політикам, то вони відбиваються: «А ви пам’ятаєте, що робили наші опоненти тоді й тоді? Блокували трибуну голови парламенту, сурмили в дудки, вмикали сирени, свистіли, захоплювали щитову й туалети!»

При цьому народні обранці роблять екскурси в історію парламенту — аж до початку створення, звинувачуючи опонентів у перешкоджанні роботі та «дерибані під шумок» землі, підприємств, держбюджету. І вимагають одне від одного толерантності, а також вибачення за «безпідставні» звинувачення. Але не дійдуть згоди, хто саме має вибачатися, бо в кожного — «залізний» аргумент: «Вони перші почали!»

Водночас усі запевняють, що готові співпрацювати, якщо інші підуть на... компроміси. Один з лідерів «НУ-НС» вбачає вихід з «блокадіади» в залученні до процесу співробітників управління держохорони, інший вважає, що проти коаліції задіяні... демонічні сили. І обіцяє запросити священиків для освячення приміщення, після чого все піде добре.

Як на мене, то галас у парламенті — настільки несерйозний, що здалеку, мабуть, важко повірити у ймовірність того, що відбувається. В чому, приміром, нині камінь спотикання? Ймовірна опозиція вимагає від ймовірної коаліції дотримуватися Регламенту: спочатку завершити формування керівних органів парламенту, а після цього — обирати прем’єр-міністра. Натомість опоненти вдають, що у своєму прагненні зробити навпаки не вбачають порушення Регламенту. Мовляв, Голову Верховної Ради обрали, то парламент може працювати й без заступників глави парламенту. Хоч усі учасники чудово розуміють: правила формування органів державної влади не можна порушувати, хоч би як того хтось хотів...

А може, хаос, у якому нині опинився вищий законодавчий орган, не такий уже й хаос? Якщо зважити на неймовірну покладливість кандидата на посаду прем’єр-міністра: опозиції — усі комітети, які вона забажає. Щоб і контролювала діяльність виконавчої влади, і спостерігала за нею. Але... спочатку — голосування за прем’єра. Дивний поспіх, адже для цієї процедури у парламентаріїв було 30 діб. Достатньо, щоб сформувати комітети, обрати заступників глави Верховної Ради і прем’єра.

То, може, насправді у цих каламутних потоках безладу все-таки можна встигнути наловити рибки — такої, яка кому потрібна? Приміром, у хаосі хтось повинен обов’язково «кермувати»: за нашим Основним Законом, якщо певні процеси не регулює закон, то це робить своїми указами Президент. Тоді навіщо парламент? А пакет потрібних і главі державі, і коаліції законів уже підготовлений. Маючи навіть хистку більшість, коаліція за них проголосує. Чи не тому Президент упродовж кількох місяців удає стороннього спостерігача: то когось полає, то висуває ініціативи, від котрих суспільству, як то кажуть, ні холодно ні жарко. При цьому він ні за що не несе відповідальності.

Тим часом ніхто й озирнутися не встиг, як відбулося те, чого в демократичному суспільстві ніяк бути не може: цілковите зрощення партій з державним апаратом. Уже не тільки глава держави, а й його канцелярія перебрали на себе керівництво процесами, які відбуваються у парламенті, а сам він — почесний голова партії — члена правлячої коаліції, його секретаріат розв’язує кадрові питання і парламенту, і майбутнього уряду.