Служили в ядерному пеклі, але пільг не маємо

Ми з товаришем отримали запрошення від «Укртелекому». У ньому йшлося про те, щоб ми прийшли в абонентський відділ з документами, які підтверджують статус інваліда війни, для оформлення безплатного користування домашнім телефоном. Ми написали заяву про використання грошей, які нам буде повернуто, з 1 січня 2007 р. на інший вид послуг «Укртелекому». Та наша радість з приводу турботи держави про інвалідів війни виявилася передчасною. За два тижні нам пояснили, що ці пільги — тільки для інвалідів війни з Японією і Великої Вітчизняної.

Але ж ми, учасники випробувань ядерної зброї на секретних полігонах: Семипалатинськ, Тоцьк, Нова Земля, Капустин Яр (1949—1963 рр.), одержали посвідчення, де написано: «мають ті само пільги, що й ветерани війни — інваліди війни». Але на Батьківщині про нас забули і виключають скрізь і звідусіль: службу зарахували день за два, обділили з пільгами і пенсією. Але ж нас не так уже й багато: в Україні залишилося кілька тисяч, а в Одеській області десь із 30 чоловік...

Прочитавши два листи Йосипа Ножака зі Львівщини, надруковані в газеті «Голос України» 29 листопада та 1 грудня про повернення заощаджень та перерахування пенсій за «його методикою», подумав, яка я щаслива людина, що у 1992 році не повівся на обіцянки першого Президента України. А він тоді розповідав, що люди не втратять свої кошти, якщо довірять їх Державному ощадбанку. Я не повірив Кравчуку і вчинив навпаки — зняв свої майже 900 тисяч рублів, які заробив важкою працею на своєму городі, у парниках та теплиці. Бо за своє життя я вже знав ціну таким обіцянкам, коли у людей забирали останнє, а їхня подальша доля нікого вже більше не цікавила і не хвилювала.

Тому повертати людям їх заощадження, за рахунок яких збагатилися такі, як я, безумовно, треба. Вважаю, що ніщо так не ображає, не принижує людину і не викликає такої гіркої образи, як несправедливість. Адже ще А. Сталь казав: «Величність і святість держави полягає, перш за все, в неухильному здійсненні справедливості». Навіть розуміючи, що мої кошти можуть знецінитися на 1—2%, я, тим не менше, вважаю, що повертати заощадження потрібно тільки з урахуванням їх початкової вартості, індексу інфляції і доходності.

Шановна редакціє газети Верховної Ради «Голос України»! Протягом семи років я звертався в різні інстанції. І привід для моїх звернень дуже серйозний: у моїй квартирі немає холодної води! Коли приходить комісія з перевірки, вода з’являється, але як тільки вони йдуть, подача води припиняється. Поясніть мені, врешті-решт, що відбувається і чи довго продовжуватиметься це знущання.

У Конституції записано, що Україна — демократична держава, республіка. Але яка — народна, соціалістична чи буржуазна? Чомусь наші «слуги народу» у своїх виступах не уточнюють конкретно, яку демократію й республіку вони мають на увазі. Швидше за все, вони розуміють, що народ ще не готовий до таких швидкоплинних перебудов суспільства. Та й соромно, напевно, їм за те, що ще недавно пропагували комуністичні ідеї, а тепер навпаки.

Люди ніяк не можуть погодитися з існуванням безробіття, платної медицини й платної освіти, з величезною різницею в зарплатах і пенсіях, із принципом «у кого влада, гроші — той і має рацію»...