Голос України - Приватизація: зволікати далі

Що швидше в Україні буде завершено приватизацію об’єктів, які перебувають у державній власності і не належать до стратегічних, то більше виграє від цього і бюджет, і економіка.

До питання про партійні принципи

Ставлення до власності завжди вважалося одним із ключових питань у розвитку суспільства. Адже досвід доводить, що ставлення до власності у цілому, і на засоби виробництва зокрема, потужний важіль еволюції. Для капіталізму, на відміну від інших формацій, характерне поступове переростання в суспільство народної демократії, що дає змогу громадянам активніше брати участь у прийнятті державних рішень і управлінні держвласністю. Тому не дивно, що всі політичні сили як у розвинутих країнах, так і в Україні велике значення приділяють цим питанням. Компартії є категоричними супротивниками передачі засобів виробництва до приватних рук, соціалісти — прихильники лише локальної приватизації у сфері малого і середнього бізнесу. А більшість демократичних партій — від консервативних до ліберальних — прихильники ринкової економіки і відрізняються лише підходом до її розвитку, в тому числі управлінням держвласністю.

Прикметно, що в Україні економічні програми трьох провідних політичних сил — Партії регіонів, БЮТ і «НУ—НС» практично однакові (хіба що у Партії регіонів немає категоричної позиції в питаннях приватизації ситуативного союзу з комуністами). Усі три політичні сили виступають за проведення приватизації, розвиток ринку землі, здійснення перетворень в економіці. А отже — з цих питань теоретично можуть домовитися між собою. Тож саме ідея завершення процесу приватизації, створення ринку землі, розвитку фондового ринку може стати фундаментом для створення в Україні нової політичної коаліції. Тим більше, що для прискорення передачі об’єктів держвласності в руки є ціла низка об’єктивних передумов.

До питання про ефективність управління

Як відомо, основні важелі управління державною власністю зосереджені в руках Фонду держмайна України (ФДМУ). Офіційна статистика, що відображає його діяльність у 2007 році, оптимістична. Так, за даними Держказначейства України за перший квартал до держбюджету надійшло понад 100 мільйонів гривень від оренди держмайна — 142,8% виконання планового завдання. При цьому «з метою подальшого ефективного розвитку орендних відносин ФДМ проведено організаційно-методологічні заходи».

Однак постає низка запитань. За даними ФДМ, сьогодні у власності держави перебуває майже 35 тисяч об’єктів, укладено більш як 26 тисяч договорів оренди держвласності, держава володіє корпоративними правами, тобто пакетами акцій, на 1100 великих АТ. Тим часом торік ці 1100 підприємств дали держбюджету у вигляді дивідендів лише 588 тисяч гривень. Якщо розділити цю суму на кількість днів у році і на кількість акціонерних товариств, то вийде близько півтори гривні на день з одного АТ. Чи можна назвати таке управління держвласністю ефективним?

Навіть один великий металургійний комбінат дає прибутку більше, ніж ці 1100 АТ — дивідендів.

Схожа ситуація й у сфері надання об’єктів держвласності в оренду суб’єктам господарювання: торік бюджетні надходження від оренди держвласності становили 310 мільйонів гривень. Але фактично це всього лише приблизно 33 гривні на день з одного об’єкта, або менше 1 грн. за 1 кв. м на місяць. Змінити ситуацію на краще можемо і повинні. Якщо держава не в змозі забезпечити ефективне управління належної їй власності, її необхідно передати в руки власника, котрий цим об’єктам зможе знайти гідне застосування. Адже новий власник буде поставлений перед дилемою — зробити підприємство прибутковим чи збанкрутувати. У разі банкрутства підприємство знову буде продане. Тож рано чи пізно воно все одно знайде ефективного власника. У цьому і полягає суть ринкової моделі економіки. Те саме можна сказати і про оренду держмайна: приватизувавши об’єкти, що сьогодні здаються в оренду, держава одержить дохід більший, ніж за кілька десятиліть стягування мізерної плати за користування.

До питання про стимули і мотивацію

Ще один плюс проведення широкої приватизаційної кампанії полягає у стимулюванні економіки. Активізація продажу об’єктів держвласності може послужити поштовхом для розвитку фондового ринку. Адже в Україні сьогодні склалася парадоксальна ситуація: за темпами зростання фондового ринку наша країна в 2007 році посідає друге місце у світі, проте основний «донор» інвестицій у західних країнах — населення — у нас у купівлі-продажі цінних паперів жодної участі фактично не бере. І це при тому, що, накопичені населенням в Україні уже порівнянні з річним державним бюджетом, а обсяг вкладів фізосіб у Ощадбанку тільки за останній рік збільшився на третину. Пояснюється це не тільки, а можливо, і не стільки законодавчою неврегульованістю, скільки непрозорістю діяльності підприємств усіх форм власності. Сьогодні дуже складно визначити, акції яких підприємств найбільше ліквідні, недостатньо інформації про їхню реальну вартість.

Водночас прецедентів поліпшення роботи підприємств унаслідок приватизації більш ніж достатньо. Щоб переконатися в цьому, досить глянути на останній оприлюднений звіт Фонду держмайна України. Підприємства, що стали краще працювати після приватизації, є у всіх куточках України. Наприклад, АТ «АТП 14 854» і «Аква-тур» у Миколаївській області, ВАТ «ТерА» у Тернопільській області. Такі само приклади можна привести по інших областях — Львівській, Полтавській, Донецькій тощо.

Крім того, є закономірність — що активніше розвивається в країні економіка, то вище податкові надходження. Приміром, у бюджетах великих економічно активних міст, таких як: Харків, Донецьк, Одеса, кілька років тому надходження від податку на доходи фізосіб становили 100 мільйонів гривень. Але в результаті того, що приватизація комунальної власності велася активно, зарплата в кілька разів зросла, і сьогодні надходження від сплати прибуткового податку вже перевищують 600 мільйонів гривень. При цьому ціни на нерухомість нижчі, ніж у містах, де приватизація проводиться повільніше (Київ, Дніпропетровськ).

Висновок напрошується сам собою — потрібно активізувати приватизацію. Не можна забувати, що від зволікання сьогодні страждає і бюджет, і самі об’єкти держвласності. Вони старіють, зношуються, дешевшають. При цьому орендарі держвласності, як правило, не мотивовані в поліпшенні модернізації орендованих об’єктів, а зацікавлені лише в двох речах — їх викупі і отриманні максимального прибутку. Тим часом приватний бізнес не стоїть на місці. Він розвивається. І витісняє з ринків збуту держпідприємства.

Особливо наочно це помітно на прикладі «Укртелекому». Кілька років тому, коли вперше йшлося про його приватизацію, на телекомунікаційному ринку в нього фактично не було конкурентів. І якби він тоді був проданий, ціна була б набагато вища, ніж сьогодні. А тепер, коли на українському ринку працюють кілька великих операторів зв’язку, вартість «Укртелекому» з кожним роком знижуватиметься.

Сергій БОГАЧОВ,завідувач відділу Інституту економіко-правових досліджень НАН України, член громадської колегії ФДМ України, доктор економічних наук, професор.

Приватизація: зволікати далі — збільшувати втрати