Голос України - Від недбальства керівників гине водна краса

З великою цікавістю прочитав статтю Миколи Якименка «Чи повинні вмирати волинські озера», опубліковану в «Голосі України» 26 жовтня 2007 року. Порушене питання надзвичайно актуальне, адже гинуть не лише згадані озера. Безгосподарність і байдужість призводять до втрати багатьох озер, малих річок, джерел.

Наше містечко Торчин, наприклад, як довів відомий академік П. Тутковський, розміщене на замуленому льодовиковому озері. Тут навіть на глибині 15—20 метрів чимало морських мушель, закам’янілих морських їжаків, белемнітів (чортові пальці).

Майже в центрі містечка віками красувалося невелике озеро Клебань. Ще в 60-х роках минулого століття у ньому купалися і ловили карасів «величиною зі сковорідку». Від талих вод воно переповнювалося і заливало прибережні території, підступало до деяких хат, міського ресторану.

Кілька правобережних господарів греблями стали відокремлювати від озерця свої особисті «сажівки» (тобто свої водойми з рибою). Втручання у дно, тобто греблі, закрили вічно діючі джерела, й озерце поступово висохло і... вмерло. Тепер ця озерна долинка вкрита травами. Там пасуть кіз і корів.

Пробували копнути дно — там товстий шар сапропелю. Якийсь час казали, що його можна було б використати для підживлення полів і водночас відкрити замулені джерела. Поговорили та й замовкли...

І на околиці Торчина є озерце Луг. Це була зона відпочинку населення містечка. Там купалися, ловили рибу, навіть сітками. У вихідні господині ходили до берега прати у кришталево чистій воді білизну.

Та сталося лихо — біля озерця розмістився двір колгоспу імені Калініна. Побудували фермерські приміщення, а стоки від них пішли в Луг. Просто на березі зробили відстійник усіх стоків з ферм. Вода в озерці помутніла, і воно почало гинути...

Кілька років екологи порушували питання про відродження цієї зони відпочинку. Але керівники селища до них не прислухаються.

Торчин

Луцького району

Волинської області.