Гріємося... Землею

Сьогодні використання альтернативних джерел енергії стало не просто модною темою, а життєвою необхідністю. І спричинила цю «моду» не тільки «газова» політика Росії: в умовах глобального подорожчання непоновлюваних природних ресурсів ми змушені переосмислити своє ставлення до їх споживання і пошуків нових джерел енергопостачання.

Поштовхом для розвитку геотермальних систем у світі стали енергетичні кризи 1973 та 1978 років, коли довелося серйозно замислитись над розв’язанням проблеми, що рано чи пізно зіпсує радість навіть «урожайних» на нафту або газ країн — вичерпання підземних комор. Щоправда, напочатку в Сполучених Штатах розкіш погрітися теплом Землі могли дозволити собі лише багатії, але сьогодні, завдяки застосуванню сучасних технологій, геотермальні теплові насоси для багатьох американців стали такими ж звичними, як їхні «форди». До речі, при спорудженні нових громадських будівель там використовують тільки геотермальні системи: цю норму затверджено на законодавчому рівні.

— На нашому ринку геотермальні теплові насоси — не новина, хоча такого масового їх застосування, як на Заході, немає, — прояснив ситуацію «Голосові України» фахівець із застосування цієї технології Олег Зінченко. — Переважно в Україні використовують системи німецьких, чеських, шведських та американських виробників. Принцип роботи в усіх однаковий, різниця лише в дизайні обладнання, способах відбору тепла з довкілля та розмірах площі. Американська, наприклад, для теплообміну з землею займає кілька метрів і може прослужити понад чверть століття без особливої уваги до себе.

Суть цього винаходу проста, як усе геніальне. Образно кажучи, геотермальна система — це холодильник навпаки: «морозилка» тут закопана в землю, а «конденсатор» використовується для нагрівання води чи повітря. При цьому температура «морозильної камери» значно нижча від температури землі. Мабуть, далеко не всі знають, що остання на певній глибині постійна: вісім—десять градусів. Ще в минулому столітті було розроблено методи перетворення цієї «низькоякісної» теплової енергії на «високоякісну», придатну для опалення приміщень. При цьому не забруднюється довкілля і майже 75 відсотків енергії самовідновлюється, що особливо цінно для недоторканності енергетичного та екологічного балансу Землі.

І хоч коштує система більше, ніж газовий котел чи кондиціонер, її власник, запевняє Олег Зінченко, не жалкуватиме за витраченими на неї грошима. Навпаки, він щомісячно економитиме в процесі експлуатації, бо позбавить себе «щастя» бачити квитанції про сплату за опалення та гарячу воду. А це, як відомо, нині дороге задоволення. До того ж система споживає дуже мало електроенергії: при витраті 1 кіловата електричної вона виробляє 3,5—4,5 кіловата теплової енергії.

«Ця технологія для тих, хто дбає про майбутнє країни, про землю, яку залишаємо нашим нащадкам, — каже Олег Іванович. — Сьогодні фахівці готові працювати не лише з багатими замовниками, а й з дитячими садочками, сільськими школами, лікарнями. Ми готові, однак, на жаль, без державної допомоги альтернативне опалення залишиться для них красивою, але нездійсненною мрією».

Одне слово, вихід з нав’язаної нам тарифної війни та енергетичної залежності від сусіда є. Хоча, як правильно зауважив у коментарі наш співрозмовник, поки що ним можуть скористатися далеко не всі. Якщо на державному рівні не запозичать досвід тих країн, де не теплими словами, а послідовними діями і грошима підтримують прагнення своїх громадян зійти з нафтової чи газової «голки» зокрема і дбають про екологію взагалі, «грітися Землею» у нас зможуть лише ті, кого й так не лякають тарифи.