Голос України - Поезія — мистецтво високе

Поезія є мистецтвом високого слова — якщо справді йдеться про мистецтво, а не аматорську розвагу марнотратників часу й енергії. Давно спостерігаю за творчістю Леоніда Горлача, можу стверджувати, що його поетичне слово ще з 60-х років минулого століття завжди вирізнялося особливою неповторністю і постійно нарощувало висотні параметри. Майстер добротного реалістичного письма, він обрав шлях добування зі звичайного слова найтонших семантичних відтінків, а це вже симфонічні закони, а це здатність відкрити у звичайному незвичайне, що й відрізняє справжню творчість від аматорства. Як на мене — і не тільки — він послідовно розвиває великі традиції своїх могутніх попередників Шевченка й Тичини. Це й дало йому можливість писати такі твори, на живому тілі яких у більшості випадків не знайдеш неоковирних шрамів штучності чи позерства.

За плечима в Леоніда Горлача не один десяток літ наполегливої роботи в літературі (його перша збірка «Сонце в зіницях», прихильно зустрінута майстрами слова, а серед них і незабутнім Олесем Гончаром, побачила світ у 1965 році). Сьогодні в його доробку понад сорок книг поезії, прози, публіцистики. Його книги та окремі поезії розійшлися по світу в перекладах на інші мови. Але поет не склав крила, бо для нього робота зі словом стала суттю життя. І тому такою розкішшю знахідок позначена солідна книга лірики «Обрії душі», висунута на здобуття цьогорічної Шевченківської премії (разом із віршованим романом «Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи)». Її золоту серцевину склали поезії останніх років, і в них найбільше помітні сильні сторони таланту автора: соціально загострене відчуття того, що відбувається нині в Україні, активна громадянська позиція, беззастережне відстоювання інтересів народу, віра в його майбутнє — і паралельно тонка пейзажна та інтимна лірика. У вірші «З Чернечої гори», для прикладу, Леонід Горлач малює точну картину сучасного суспільства:

Як видно звідси, де прадавній Канів

Стоїть на тверді глиняних горбів

Країну гендлярів-політиканів,

Країну зачарованих рабів!

Багато не треба говорити, варто виколисати в душі подібні рядки! Гірко звучать і інші рядки вірша:

Скажіть хоч ви мені, Тарасе й Боже,

Що за земля у нас, що всяк скубе,

Що за народ, який ніяк не зможе

Із чарів рабства вивільнить себе?

В цій книзі немало відвертих висновків про наші державотворчі негаразди — про напівмертві села, у покинутих хатах яких «позамерзали фотознімки на стіні», про зросійщені міста, по яких гасають «мерседеси» олігархів, які давно ухвалили резолюцію:

Збудуєм Україну незалежну,

Лишивши їй для жебрання суму.

А для поетів візьмемо в оренду

У москалів Сибір і Колиму.

Отже, Л. Горлач навіть у тихій ліриці постійно сповідує Шевченків дух. У житті часом надто лагідний, у слові він буває нещадним, коли йдеться про захист правди й простої людини.

Здається, у всій українській поезії Леонід Горлач лишається єдиним, хто плідно й послідовно працює у жанрі епосу. Маємо п’ять його великоформатних історичних поетичних полотен: поема «Ніч у Вишгороді», романи «Перст Аскольда», «Слов’янський острів», «Чисте поле» і «Руїна (або життя і трагедія Івана Мазепи)». Поза сумнівом, такий серіал може скласти честь кожній зрілій літературі. Цій роботі присвячено не один десяток літ.

Роман Горлача про трагічного Мазепу — того, котрий не хотів, щоб Україна була територією рабів. Саме історичні твори, базовані на сумлінному й об’єктивному прочитанні старих подій, мають нарешті ставати уроком для всіх нас, особливо сучасних політиків. Отут і годиться навести рядки монологу старого Мазепи, вкладені в його вуста поетом ХХІ століття:

Якщо ж узявсь державний хрест нести,

То будеш лиш тоді з добром у згоді,

Коли в тобі народ — не ти в народі,

Коли не він тобі — для нього ти.

Автор зумів створити об’єктивний образ одного з найбільших гетьманів України, великого європейця і зодчого, який із власного життя зробив руїну, аби Україна не була Руїною.

У 2009 році будемо відзначати 300-ліття з дня смерті Мазепи, і роман Л. Горлача виявиться особливо вчасним, якщо ми хочемо пошанувати свого великого гетьмана в державному чині.

Тож, на мою думку, обидві значні книги Леоніда Горлача цілком заслуговують на відзначення премією нашого пророка Шевченка.

Анатолій МОЙСІЄНКО,доктор філологічних наук,професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.