Не будувати повітряних замків

Про невдоволення темпами підготовки України до Євро-2012 з боку адміністрату УЄФА не почув хіба що глухуватий. Це сталося в момент, коли Асоціація українських міст подала на розгляд до парламенту розроблений законопроект про тимчасовий статус міст, у яких відбудуться матчі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу. Про потребу такого статусу і що власне за цим стоїть, ми вирішили розпитати у міського голови Донецька Олександра Лук’янченка.

— Олександре Олексійовичу, якщо починають просити спеціальний статус, то, зрозуміло, йдеться про преференції...

— Так. Але про тимчасові, на період проведення фінальної частини чемпіонату. І, погодьтеся, є неабиякий сенс у тому, щоб подбати вже зараз про те, щоби відрахування з місцевих бюджетів цих міст до державної скарбниці не перевищували темпів зростання доходів. Адже потреба в стабільному фінансуванні капітального будівництва надзвичайно висока.

— Справді, це надійне плече. Вони споруджують нову спортивну арену на 50 тисяч глядачів, і, я сподіваюся, що здамо її в експлуатацію до 2009 року. Адже, пригадайте, вже наступного року Донецьк прийматиме європейський чемпіонат з футболу серед юнаків. То буде свого роду репетицією перед великим прийомом у 2012-му. Тісний контакт з великим бізнесом заперечує створення повітряних замків, з яких, на жаль, починається мало не кожен помітний проект державної влади. Але нічого іншого не лишається, коли від держбюджету місто не має практично ніякої фінансової підтримки. Ми не одержали її торік, а на сьогодні нам встановили рекордне за 10 років вилучення доходів до держбюджету. Я, наївний, сподівався на виділення 2 мільярдів гривень на побудову нового термінала для прийому авіапасажирів і на реконструкцію злітно-посадкової смуги аеропорту — не дали. Тепер маю останню надію, що це врахують під час перегляду держбюджету.

— Чому, по-вашому, ми взагалі довго запрягаємо з підготовкою до Євро-2012?

— Гадаю, через недостатнє усвідомлення ваги такої події, яка на нас очікує вже через три роки. Європейці нашу готовність до Євро-2012 розцінять як тест на цивілізованість, що зрештою або наблизить, або відсторонить нас від членства в Євросоюзі. Тож мова йде про нашу подальшу долю, що, власне, ми ще не вповні збагнули. Інакше не розумію, чому, скажімо, Мінтранс і Укрзалізниця зволікають з визначенням проекту реконструкції залізничного вокзалу. Або чому Укравтодор не закріплює у своїх перспективних планах будівництво другого півкільця об’їзної дороги. Вилучаючи з нашого бюджету 337 мільйонів гривень, Міністерство фінансів стримує розв’язання наболілих внутрішніх проблем міста з благоустрою, реконструкції доріг, оновлення громадського транспорту, що, наголошу ще раз, нам треба здійснити вже до початку 2009 року. Це при тому, що вже написано кілограми всіляких програм, розпоряджень і постанов...

— Постанови приймають одні, а їх виконання блокують інші...

— Маєте рацію. Наприклад, є програма з будівництва донецького метрополітену, затверджена Кабінетом Міністрів, Мінтрансзв’язку. Згідно з нею ми мали б освоїти цього року 290 мільйонів гривень. Якщо детальніше, 206 мільйонів мав би виділити держбюджет, 60 мільйонів гривень — обласний і 23 — міський бюджет. Що на ділі? Державний виділив 53 мільйони гривень, обласний — поки що розмірковує, маємо гроші тільки місцевого бюджету. А в нас уже часу не лишається для виконання поставлених завдань. Знову ж таки йдеться не так про авторитет того чи того міста, а про реноме державної влади на найвищому рівні. Недарма на останньому засіданні в Президента ухвалили рішення активізувати саме роботу з підготовки до Євро-2012. Гадаю, суворість у цій справі не зайва. Адже, зрозуміло, що перед усіма стоїть альтернатива — або пан, або пропав.

— За відгуками спостерігачів, Донецьк активно готувався до цієї події уже торік. Що встигли зробити?

— Я знаю, що ви маєте чимало пропозицій стосовно механізмів, які розширюють повноваження місцевих органів влади...

— Мати пропозиції це одне, а втілити їх у життя — інше. Цього року, наприклад, влада вирішила нормалізувати дорожній рух, завдяки посиленню контролю і жорсткішим штрафним санкціям до порушників. Але від того якість наших доріг не покращала, а кількість заторів у мегаполісах не поменшала. Це природно — від 1997 року тільки в нас кількість автотранспорту зросла у 10 разів. Тоді чому б не пригадати, що до 1998 року підприємства сплачували дорожній збір, який давав змогу місцевій владі одержувати стабільний фінансовий ресурс на утримання автомобільних доріг. Скасувавши його на державному рівні, зменшили інвестиційне джерело у 5—7 разів. До слова, росіяни в цьому плані виявилися кмітливішими за нас, там дотепер підприємства інвестують у дорожнє господарство. А ми підрахували, що за теперішнього податкового навантаження власники транспортних засобів інвестують лише 20 тисяч гривень на кілометр дороги, за вартості його будівництва у декілька мільйонів. Тому говорити всерйоз про розвиток автошляхів з такими грішми — це означає будувати повітряні замки. Звідси й пропозиція до законодавців — надати право регулювати транспортні послуги органам місцевого самоврядування.