Голос України - Вітряк Ярослава Бендаса опалює садибу і піднімає настрій

Ще коли Ярослав Бендас зводив на вулиці Ломоносова у Тернополі свій будинок (до речі, все робив власноруч: спланував, мурував, оздоблював), передбачив на ньому плаский дах. Тоді саме почалися перебої з електроенергією, стрибки цін на неї та газ, тож задумав він виробляти власну енергію. Свого часу дочекався генератор від пересувної кіноустановки, подарований колись другом. Довго думав, як його застосувати — він і поклав початок міні-електростанції на даху.

Для вентилятора використав браковані тарілки від гіперболічних антен. Поставив амортизатори, щоб від вібрації не страждав будинок. Стояк, на якому кріпиться вентилятор, зробив з кутників, але не зварював їх, а скріпив болтами, каже — так надійніше.

Спочатку вітряк (розмах крил — майже три метри) крутився горизонтально, але потрібної потужності не було. Тож знову взявся все переробляти. Добре прислужився задній міст від старих «Жигулів» — завдяки йому вітряк крутиться вертикально, ще й повертається за вітром. Тепер його потужність умільця цілком задовольняє, а ось кількість обертів — не завжди. Тож поставив собі за мету регулювати її. Немає межі удосконалення.

На все це пішло у Ярослава Миколайовича п’ять років. Виготовляв усе власними руками: він знається і на електриці, і на слюсарних та зварювальних роботах, конструкція також власна. На папері її немає — усе в голові. Реалізовував свою ідею після роботи та у вихідні. Так захоплювався, що інколи забував пообідати чи повечеряти. Використовується енергія міні-електростанції для обігріву будинку. Котел пристосований як для газу, так і для електроенергії. Немає вітру — воду нагріває газ, є вітер — підключається вітряк. Узимку господар економить половину, а то й більше газу. На місяць виходить гривень 60—70. Ніби й небагато, але для пенсіонера — теж гроші. Для обігріву він використовує навіть відпрацьоване повітря котла. Але річ не лише в ощадливості. Має Ярослав Бендас від того задоволення. Каже: «Повертаюся з роботи, дивлюся, крутиться мій «дядько», і втому ніби знімає, настрій піднімається». У свої 69 пан Ярослав ще працює у ремонтному цеху місцевого підприємства «Ватра», тут умільцем дорожать, бо як удома, так і на роботі він до всього підходить творчо.

А ось його «дядьком» народ дедалі більше цікавиться. І не лише у Тернополі. Приїжджав фермер з Черкащини, горяни з Долинського району на Івано-Франківщині. Розповів, показав. Креслень, на жаль, не має, але пораду кожному готовий дати, аби було бажання використовувати дармову енергію. На Тернопільщині колись було чимало водяних млинів, міні-електростанцій на річках. Нині все це закинули і з острахом дослухаємося до чергових повідомлень про подорожчання газу й електроенергії.

Тим часом світ дедалі більше використовує екологічно чисту енергію сонця і вітру. Мені розповідали, що весь будинок Єврокомісії у Брюсселі опалюється за допомогою сонячних батарей. Головна новорічна ялинка у Нью-Йорку також світиться увечері завдяки накопиченій вдень електроенергії. Ось і вітряк Ярослава Бендаса у новорічно-різдвяні свята миготів різнокольоровими лампочками, енергію для яких сам і продукував.

Народний умілець зізнається, що любить улітку посидіти на даху, звідки відкривається чудова панорама Тернополя, і помріяти. Бачиться йому вулиця Ломоносова всуціль у вітряках. Потрібно для цього не так багато: щоб наша промисловість випускала генератори малої потужності. Не кожен буде так, як він, корпіти над вітряком п’ять років. А якби були готові генератори, люди охоче використовували б енергію вітру для обігріву приміщення, подачі води тощо. Знайшли б вітряки застосування і в міських, і в сільських мешканців, у дачників. Якщо скандинави за допомогою вітру виробляють промислову енергію, то невже ми не можемо вирішити цю проблему хоча б на побутовому рівні?

Для цього потрібна державна політика. Така ось задачка новому уряду від народного умільця з Тернополя Ярослава Бендаса.

Тернопільська область.

Фото автора.