Від Оріхівщини до Іркутська

Пригадую, коли в юності побачив «Кавказьку полонянку», а в титрах прізвище Гайдай (на знімку), подумав: таку кінокомедію міг зняти лише українець! Адже в нас старі люди називали гайдаями хлопців, до яких пізніше приліпилося заморське «хуліган». Але якщо банальне хуліганство кваліфікується певною статтею кримінального кодексу, то наше українське слово «гайдай» — це ще і пастух, і веселий розбишака, і добрий здоровань.

Як тільки не називали за життя Леоніда Гайдая! І Леонід Іванович, і Леонід Йович, і Леонід Іонович. Насправді ж по батькові його — Іович. Народився Іов Ісидорович Гайдай 18 травня 1886 року на хуторі Оріхівщина (нині Великобагачанський район) у бідній селянській сім’ї, що мала півтори десятини землі. Бідність вплинула й на вибір імені Іова Ісидоровича. Місцевий піп, який мав хрестити хлопчика, мало що робив «за так». Ось і натякнув батькам: якщо «презентують» хорошого кабанчика, то сина можна назвати по-людськи — Петром чи Григорієм. Батьки не змогли виконати забаганку священика, от він і знайшов для малого незвичне в цих краях ім’я — Іов.

У Біблії про Іова розповідається як про порядного й богобоязливого чоловіка, на якого Господь насилав страждання, щоб випробувати його на міцність. Цю долю повторив й Іов Гайдай. Закінчив три класи церковно-парафіяльної школи і вже з одинадцяти літ працював на бурякових полях, а як підріс — у млині в Оріхівщині, затим і в Миргороді. Там захопили його ідеї «загального братства і справедливості», які привели юнака на лаву підсудних. Арештували його восени 1906 року, під час першої російської революції. Пізніше сам Гайдай згадував, що проходив у справі лубенської організації есерів за серйозним звинуваченням: «експропріація коштів у цукропідприємця Богданова». Як там не є, а одержав Іов 6 років каторги. Сидів у тюрмах Лубен, Полтави та Кременчука, у Бутирці в Москві, а потім — етапом на Сибір. Працював на спорудженні Амурської залізниці, а після звільнення, у квітні 1913 року, там і залишився жити.

Працював Гайдай на тій самій залізниці. У його товариша Єгора Любимова в Рязані жили три сестри — Марія, Зоя і Клавдія. За молодшу Марію Єгор і вирішив посватати друга: для цього Іов сфотографувався в найкращому фотоательє, а знімок Любимов надіслав до Рязані. Там кандидатуру жениха «затвердили», і Марія подалася в дорогу. Вони одружилися 1918 року. Через рік народився син Олександр, у 1921-му — донька Августа, через два роки — Леонід.

Того ж 1923 року Іова Гайдая посилають на роботу в Читинське управління залізниці, а ще через сім років переводять до Іркутська. Тут, на Східно-Сибірській залізниці, Іов Ісидорович працює по «рахівницькій» лінії (цю справу він опанував ще на каторзі й навіть освоїв найпередовіші методи обліку), а невдовзі навіть стає начальником дорожнього філіалу Читинського облікового бюро. Та службове підвищення ледь не погубило його: штат підлеглих розширювався, а більшість працівників малокваліфікована. І 1936 року Гайдай з вини підлеглих потрапив під статтю «Саботаж». Але довів, що його провини у «саботажі» нема.

Іов Ісидорович не був знаменитим, а слава до його сина Леоніда прийшла тоді, коли Гайдай-старший уже помер. Та саме завдяки йому з’явився кінорежисер, чиї фільми люблять мільйони людей. Недарма одна з книг про Леоніда Гайдая зветься «Гайдай Радянського Союзу». Є там розповідь і про Іова Ісидоровича.