Голос України - «Пролетарка» залишилася без шахтарів

Закривається остання в «спальному» районі шахта. Її працівники не отримували зарплату чотири місяці. Ліквідувати вугільне підприємство без комплексного соціального захисту робітників — звична для галузі практика.

Оксана Шах працює на шахті імені 60-річчя Радянської України електрослюсарем уже одинадцять років. Молода жінка — єдина годувальниця в родині: сама виховує сина-школяра Ярослава, живе разом із непрацюючою мамою. Чотири місяці поспіль зарплату на шахті не видають. Немає і побутового вугілля, яким підприємство має забезпечувати своїх працівників.

У день нашого приїзду Оксана (на знімку праворуч) позичила відро вугілля у сусідки.

Господарка будинку каже, що написала скаргу до прокуратури у зв’язку із затримкою зарплати. Прокуратура подала позов до суду. А поки що жінка змушена взяти відпустку — щоб підробити у приватного підприємця. Старенький будинок по вулиці Алтайській, де мешкає родина, — весь у тріщинах і руйнується на очах. «За комунальні послуги не плачено з жовтня, коли нам перестали давати гроші. Погрожують відрізати електроенергію. Боюся, залишимось тоді без світла», — бідкається мати-одиначка.

Її сусідка Валентина Бучок каже, що родина живе дуже бідно, а дев’ятирічний Ярослав постійно хворіє. «Вони часто у мене гроші позичають. Та я й сама приношу, без прохання, бо не можу дивитися. Сім’я сидить голодна. Хліба вдосталь і то не буває. В квартирі холодно. Дитина вітамінів не бачить. Два-три дні походить до школи, потім хворіє. Що йому може дати мати, крім своєї любові?»

Без світла, тепла, води і автобусів. «Так чинили тільки фашисти»

Шахта імені 60-річчя Радянської України перебуває в стадії закриття. Із колективу в 3600 осіб нині тут залишилися близько 130. У коридорах адміністративно-побутового корпусу — темрява: електроенергію відключено. В лазні немає гарячої води, в приміщеннях холодно: не працює котельна. Навіть на роботу і з роботи гірники дістаються хто як може, власним коштом: возити автобусами теж перестали.

— Це останнє вугільне підприємство в Пролетарському районі Донецька, — каже голова профспілкового комітету шахти Володимир Частікін. — А живуть у районі 100 тисяч осіб. Гірники, які не один рік віддали підприємству, просто не розуміють такого ставлення: чому потрібно закривати шахту з балансовими запасами вугілля 12 мільйонів тонн? Та ще й виділяти на це 76 мільйонів гривень. Так чинили в Донбасі тільки фашисти під час війни.

Колектив підприємства списав стоси паперу, звертаючись до керівників галузі, уряду і країни. Головна претензія гірників — відсутність комплексного плану соціального захисту працівників, які вивільняються. Скласти такий план вимагає стаття 45 Гірничого закону. А проект закриття шахти повинен бути узгоджений з місцевою владою. «Однак Мінвуглепром наказом №360 від 06.09.2007 року, не узгодивши проект з органами місцевого самоврядування, затвердив «Робочий проект ліквідації шахти», проігнорувавши статтю 45 Гірничого закону, — йдеться в одному зі звернень. — У зв’язку з підготовкою до ліквідації підприємства і небажанням Мінвуглепрому вирішувати низку соціальних питань профком ініціював колективний трудовий спір із Мінвуглепромом за 13 вимогами, пов’язаними з порушеннями чинного законодавства і незабезпеченням соціального захисту трудящих під час ліквідації шахти. Прийняті на користь трудового колективу рішення Національної комісії із посередництва і примирення, які обов’язкові для виконання, штучно затягуються з виконанням із провини шахти і Мінвуглепрому. Більша частина вимог колективного трудового спору не виконана».

— У листопаді минулого року на розрахунковому рахунку шахти було понад 2 мільйони гривень, — веде далі голова профкому. — Грошей цілком би вистачило заплатити поточну зарплату. Однак міністерство не підписало кошторис і наприкінці року відкликало ці гроші. Фахівці з міністерства зажадали негайно звільнити всіх працівників — 130 осіб. Щоб забути про проблеми цієї шахти. Але як можна звільнити всіх? Є водовідливний ланцюжок, шахта відкачує воду. Є матеріальні цінности, які треба охороняти. Плюс комплекс поверхні. Змогли звільнити лише 30 осіб. Потім прокуратура втрутилася, через суди відновили працівників. Але позиція міністерства така: поки всіх людей не звільните, грошей не побачите.

Дуже обурилися люди відповіддю з міністерства, згідно з якою начебто... заборгованості у зарплаті на шахті немає. Крім того, колектив вважає варварськими методи, якими ліквідують вугільне підприємство: знищення будівель і споруд на промисловому майданчику та повне затоплення гірничих виробок, де знаходиться майно на мільйони гривень. Діставати з-під землі обладнання, кабелі, труби тощо автори проекту вважають недоцільним. Чи не тому, що наявність (чи відсутність) певної кількості майна під землею та під водою перевірити неможливо?

Пільги на вугілля — на папері

Торік з шахти вже було звільнено близько 200 осіб, усіх — без згоди профспілкового комітету. Гірники кажуть, що позбавлені соціального захисту. Навіть пільгою на безплатні 5,9 тонни вугілля вже кілька років скористатися неможливо.

Михайло Шинаков, машиніст підземних підйомів:

— На квартирній черзі на шахті перебувають 25 родин. Перший із черговиків став на облік в 1982 році, останній — в 1993-му. Раніше черга була більша, але коли людей звільняли, особові справи передавали за місцем проживання. Хоча відомо, що через райвиконкоми отримати квартиру нереально. Що робити, проблема зовсім не вирішується? Люди просто приречені все життя стояти в черзі. Ми писали до міністерства: допоможіть, виділіть хоча б позики для будівництва житла. І знову ноль реакції.

Тетяна Васильєва, оператор котельної:

— Якби не батьки-пенсіонери, не знаю, що б ми їли. Адже зарплата — мій єдиний дохід. У мене ще дочка мала, в четвертому класі. Живу без чоловіка. На папері начебто багато отримую, а насправді — нічого. А є ж такі родини, де грошей зовсім нема де взяти. Навіть на проїзд до роботи.

Іван Бурлай, теплотехнік:

— Нас хочуть вигнати із шахти, щоб ми нічого не отримали. Ми без зарплати і вугілля сидимо. Люди мерзнуть. А в міністерстві кажуть: не дамо вугілля, вам не належить. Мовляв, коли вуглереструктуризація прийде, вони вам дадуть. Я живу в будинку із пічним опаленням, топлю, чим доведеться. Купуємо вугілля по 550 гривень тонна. А так — дровами головним чином. Свій садок пиляємо.

Володимир Магерамов, колишній працівник шахти, пропрацював тут 23 роки:

— Ось мої чеки за вугілля. 2003 рік: заборгованість, вугілля не отримав. 2005 рік: отримав. 2006 рік: привезли не вугілля, а гірничу масу. Приїздила районна прокуратура. Поїздили селищем, голови почухали. Думали, дадуть вугілля. Де там! 2007 рік: два чеки є, вугілля немає. І нікого це не турбує, крім нас.

«Під бульдозер» чи все-таки на продаж?

«Он сусідня шахта «Донбас» закривалася, то там із-під землі все до останнього болта вийняли, — зауважив один із моїх співрозмовників. — А все тому, що закриттям займається господар — директор шахтоуправління Юрій Баранов. Він одну шахту закриває, на другу людей переводить, туди й обладнання перекидає. По-хазяйськи ставиться, а не так, як у нас».

Повноцінній передачі шахти до компанії «Донвуглереструктуризація» заважає те, що майно перебуває в податковій заставі. На думку голови профкому, податківці займають правильну позицію і вважають за необхідне продати будівлю, а не знищувати її. «На поверхні шахти — 83 будівлі, — каже Володимир Частікін. — І всі під молоток, під бульдозер. А чому б сюди не перевести з центру міста якесь виробництво? В центрі площі не вистачає. А наш район — «спальний», уранці люди по дві години чекають у черзі на маршрутку, щоб дістатися роботи. А так були б для нас робочі місця поряд з домівкою».

Зараз шахта імені 60-річчя Радянської України завмерла в очікуванні. За вугільними мірками, підприємство досить молоде: йому ще й 50 немає. А от працівники відчувають себе чи то у «світлому майбутньому», чи то в жахливому минулому. «Я вже п’ятий місяць живу на зарплату дружини, — зізнається слюсар водовідливу Ігор Євдокимов. — Усі свята минули без грошей. Знаєте, як це відчувати? У мене двоє дітей: один син — студент, другий — третьокласник. Весь час про гроші думаю. І вже шість повісток до суду отримав: за затримку комунальних платежів».

Коментар з приводу ситуації на шахті імені 60-річчя Радянської України

Олександр Лук’янченко, міський голова Донецька:

— Якщо на шахті немає розвіданих запасів вугілля, її треба закривати. Рішення було прийняте не сьогодні, а давно і свідомо. Єдине, на чому міська влада наполягала, — щоб був соціальний захист гірників, щоб вирішилися всі питання з працевлаштуванням. Лише торік я написав п’ять чи шість листів з приводу виконання плану закриття шахти імені 60-річчя Радянської України. Відповіді — суто формальні, і більше нічого.

Фото Олексія БУДЬКА.