Голос України - Хто одержить Київ?

Сьогодні спостерігатимемо, як дві наддержави, два її президенти вчепляться зубами в ласий «шматок» на карті світу: під час саміту НАТО в Бухаресті Росія і США зійдуться у двобої за право впливу на Україну. Й кожен хоче «одержати» Київ.

Офіційно це матиме безневинний вигляд: саміт альянсу ухвалить або не ухвалить рішення про приєднання України та Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Очільники блоку підкреслюють: йдеться лише про приєднання до ПДЧ, і коли цього не станеться сьогодні, то невдовзі, мовляв, це — «питання лише часу». Президент України Віктор Ющенко певен: саміт ухвалить потрібне йому рішення. Він очікує від НАТО «позитивного сигналу», й заспокоює Москву, що членство в організації для неї не є загрозою. Водночас Віктор Ющенко вважає, що у виборі євроатлантичного напрямку для України «компонент безпеки є домінантним» і відповідає нашим національним інтересам.

Проте євроатлантичні устремління України не підтримують країни старої Європи — Франція, Німеччина, а з ними й Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Португалія, Люксембург, обіцяючи заблокувати приєднання України та Грузії до ПДЧ. Особливо категоричні Франція та ФРН. За висновком «Fіnаnсіаl Tіmes Deutschland», європейські лідери не хочуть дражнити Москву, у співробітництві з якою мають власні національні інтереси. Й переконати їх підтримувати Київ не змогли ані США, ані «адвокат» України —Польща. А позиція ФРН, на думку експертів, стала дипломатичним ляпасом для президента США Джорджа Буша, котрий теж намагався вмовити канцлера Меркель підтримати Україну та Грузію на шляху до НАТО.

Тим часом упродовж останніх кількох тижнів політикум Старого світу обговорює власну важливу проблему — ініціативу лідерів Франції Ніколя Саркозі та Німеччини — Ангели Меркель про створення сил європейської безпеки. Саркозі навіть запевнив, що це не становитиме загрози для... НАТО. Обидва лідери чудово розуміють, яку загрозу для їхніх країн і для Європи в цілому несе американський глобалізм, тож намагаються від цього убезпечитися, створивши власний механізм для врегулювання криз — євроармію, до якої можуть приєднатися й інші держави. То чи новина, що членство України в НАТО не відповідає інтересам ЄС? Адже у всіх документах про політику щодо України Євросоюз підкреслює, що вважає для себе надзвичайно важливим збереження дружніх відносин України з Росією...

Тож у США, Росії та ЄС — свої клопоти, а Україна залишається зі своїми, які істотно відрізняються від їхніх. Устремління перших осіб держави до членства в НАТО лякає європолітиків, оскільки, маючи таку потужну підтримку США, Україна більше представлятиме американські інтереси, ніж європейські. Крім того, значна частка українців не розуміє, навіщо їм членство в НАТО. Задля захисту від ворогів нашої незалежності? У такому разі керівники держави нарешті повинні назвати ворогів, від яких маємо захищатися, вступивши в НАТО, та йти під американську «парасольку». Проте жоден з них, переконуючи нас у необхідності колективної безпеки, не назвав агресора, хоч усі чудово розуміють, про кого йдеться. То чому вони бояться сказати про це вголос?

Тим часом ми маємо іншого, не менш, а може, й більш небезпечного ворога: відсутність єдності нації. Хоч би про які ключові проблеми йшлося — мову, історію, членство в міжнародних організаціях — ані парламент, ані суспільство не може дійти згоди. Чи не тому поспішаємо під чужоземні «парасольки», власники яких залюбки «пригортають» нас до свого серця?

Ось з такими, й не лише з такими проблемами Україна бере участь у саміті НАТО. Хто «одержить» Київ — дізнаємося невдовзі...