Чому «рукописи горять»

Як повідомляє прес-служба РП, за результатами ревізії встановлено, що внаслідок неналежної уваги з боку уряду і Мінфіну до галузі у поєднанні з неефективною роботою Держкомархівів не забезпечується реалізація завдань державної політики в цій важливій сфері. На рівні добрих намірів залишилися заплановані заходи з розвитку архівної справи, затверджені, між іншим, Кабміном у цільових державних програмах. Проблема не тільки в горезвісному «залишковому принципі», за яким фінансувалися ці програми. Сам Держкомархівів системно нехтував нормативно-правові акти, що призвело до неефективного використання бюджетних коштів. Утім, «невміння» правильно розпорядитися грошима — ще півбіди. Повільними темпами проводиться реставрація унікальних та особливо цінних документів. Умови зберігання матеріалів не відповідають встановленим вимогам. Саме тому за останні роки через крадіжки, пожежі та затоплення втрачено 77,2 тисячі та пошкоджено 1327,6 тисячі документів Національного архівного фонду. Це — не просто папірці, зникнення яких не відіграє жодної ролі, а надзвичайно цінні історичні матеріали.

Виникає великий сумнів, що головний «архіваріус» країни Ольга Гінзбург «рватиме собі серце» над усуненням помилок, зафіксованих аудитом. «Голос України» вже писав, що колишня народна депутатка від КПУ — такий само доречний кадр на посаді керівниці Державного комітету архівів, як екс-віце-прем’єр з гуманітарних питань, що тоді її представляв ошелешеному від несподіваного призначення колективу, на робочому місці працівника арматурного виробництва. Саме з нього, нагадаю, товаришка Гінзбург торувала шлях у «високу політику». Хоча, звісно, річ не в біографічних подробицях. Як може людина зі специфічною ідеологією дбати про відновлення національної пам’яті, коли цей процес перекреслює «романтичну» утопію про «славне минуле комуністичної доби»? У «моральні» постулати послідовників класиків марксизму-ленінізму не вписуються документи про злочини тоталітарного режиму — масове знищення людей, організовані голодомори, репресії, примусове виселення українських господарів у «курортні» зони вічної мерзлоти... Недаремно Ольга Гінзбург прагнула повернути гриф «Секретно» цим документам. Не вийшло «законним шляхом» — допомогли вогонь і вода.

Утім, дивує не те, що архіви замість збереження пам’яті лише примножують «білі плями» історії. Вражає алогічність, з якою нинішня влада трепетно зберігає на ключовій для держави посаді невтомну організаторку «червоного» погляду на минувшину. Чому Президент, який вклякає перед скіфською бабою і через указ переймається історичною спадщиною, не помічає, що «відновленню справедливості» перешкоджає не парубійко-невіглас, що трощить пам’ятник з елементарного недоумства, а «фахівець» з «арматурним» світоглядом? Чому прем’єр, котра так ретельно виполює огріхи попереднього уряду, не переймається одіозним призначенням своїх «найнелюбіших друзів»? Звичайно, архівні документи не тисяча «ощадбанківських» гривень для зміцнення власного іміджу, але не до такої міри дрібниця, щоб «спалити» їх, наче знецінені вклади.

До речі, нещодавно подав заяву про відставку з посади першого заступника голови Держкомархівів доктор історичних наук Геннадій Боряк. Такий крок він пояснив «принциповою незгодою з діями голови комітету, що стосуються методів управління системою держархівів». Наш прогресивний Кабмін відреагував у дусі свого попередника — задовольнив заяву. Це не така марудна справа, як розібратися в «методах». А архівні «рукописи» тим часом продовжують «горіти»...