Голос України - Китайської не вивчив, зате в мільйонерах походив

На обідньому столі Валентина Митрофановича Колихаєва товста книжка — «Атлас світу». «Географію вивчаєте?» — цікавлюся. «Та ні, допомагаю дружині кросворд розгадувати», — пояснює чоловік. Дивина, але у свої неповних вісімдесят три написи на карті він читає без окулярів. «А от в окулярах не бачу вже». Важко повірити й в інше: 23-й рік пішов, як перебуває ветеран на заслуженому відпочинку, і лише півтора року тому він полишив виробничий цех. 62 роки свого життя віддав Валентин Колихаєв Херсонському суднобудівному-судноремонтному заводу ім. Комінтерну.

На завод прийшов 19-річним юнаком, у 1944-му, коли Херсонщину вже визволили від фашистських окупантів. Учасник бойових дій, Валентин Колихаєв був зарахований у 15-й військово-відновлювальний загін. З того часу і протягом усього трудового життя працював токарем у слюсарно-механічному цеху. — До війни я закінчив семирічку, і лише аж через 22 роки — вечірню середню школу, — згадує ветеран. — Навчався й у Вольську Саратовської області, де закінчив школу механіків. Взагалі-то я, можна сказати, домашній, з рідного Херсона майже нікуди не виїздив. Жодного разу не був в Одесі, у сусідньому Миколаєві лише разів зо три довелося бувати — родичі там живуть. Зате випало працювати в Китаї, на різних заводах, токарем. Нам тоді платили шалені гроші, більше, ніж головним інженерам. Я був багатієм — зарплата становила майже два мільйони юанів! А от розумним, за китайськими мірками, так і не став, бо в тій країні дуже розумна людина має знати аж шість тисяч ієрогліфів! Я ж намагався, але вивчити китайську виявилося не під силу.

На піджаку Валентина Митрофановича — дві нагороди: ювілейна медаль до 60-річчя Перемоги та відзнака «Почесний працівник АСК «Укррічфлот». Він називає себе універсалом:

«Не було такої роботи, яку б я не вмів виконати. Часом мудрую над тією чи іншою деталлю: як її виготувати? З тими думками й спати лягаю. І раптом уві сні бачу рішення. На ранок уже стаю до верстата і все знаю, як і що зробити».

Завжди приходив Валентин Митрофанович на допомогу і колегам по цеху: «Не виходить? Давай я зроблю», — пропонував доброзичливо. Такий же майстровитий і вдома, каже дружина Людмила Дмитрівна. Сам, із звичайних дощок злагодив човна — риболовлею захоплювався змалечку, адже народився й виріс у місті на Дніпрі. А коли завод дав ділянку під дачу, власноруч звів будиночок, виготовив усю столярку. Дачної садиби не полишає й досі: «Ось, — показує коробки на підвіконні, — уже висіяв помідори». Любить Валентин Митрофанович ті миті, коли збирається разом уся велика родина: дві доньки, зяті, четверо онуків і правнук, що вже у другому класі навчається.

До майстра й зараз звертаються сусіди, знайомі з проханням відремонтувати двигун, налагодити щось — ніколи не відмовляє. «Люблю роботу, люблю результати праці. А найбільше — щоб довести почату справу до кінця...»

На фото автора: токар із 62-річним стажем херсонець Валентин Митрофанович Колихаєв.