Обережно: газ!

Національний Інститут стратегічних досліджень та Європейський центр досліджень проблем безпеки імені Дж. Маршалла провели днями «круглий стіл» «Енергетична безпека України: зовнішні та внутрішні виміри».

Учасники заходу, вітчизняні та зарубіжні фахівці, в рамках двох сесій — «Світові тенденції в енергетичній сфері: виклики для України» та «Внутрішні аспекти енергетичної безпеки України» — обговорили низку засадничих питань, від успішного розв’язання котрих, по суті, і залежить не декларований, а справжній суверенітет нашої держави. І якщо європейські та американські доповідачі здебільшого у своїх виступах вдавалися до тонкощів дипломатії, намагаючись обтічними фразами пом’якшити зміст сказаного, то українські промовці були відвертішими. Адже Україна не просто важливий суб’єкт міжнародної енергетичної політики, а й об’єкт, що найдошкульніше відчуває на собі дію незвичної зброї — газового шантажу.

Уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, зокрема, вважає, що взаємовигідне співробітництво у цій сфері полягає в «мінімізації політичних чинників», і сподівається, що цей процес «очищення» неодмінно відбудеться. Адже «донор і реципієнт енергетичної безпеки — це поняття взаємопов’язані й поєднані в просторі та часі». Україна як країна-транзитер має моральне право вимагати чіткого дотримання правил від усіх своїх партнерів.

На жаль, чесне виконання транзитних функцій — ще не гарантія такого ж ставлення з боку постачальників енергоресурсів. Ставити справедливі вимоги перед партнерами і добиватися бажаного результату, переконаний пан Соколовський, спроможні лише самодостатні держави. Підвищувати свій рівень у цьому сенсі Україна має можливість у рамках «Краківської ініціативи» — якісно нового формату міжнародного співробітництва у сфері транзиту енергоносіїв.

Ще один доповідач — директор енергетичних програм центру «НОМОС» Михайло Гончар, делікатно кажучи, не зовсім поділяє оптимістичний погляд на зменшення політичного чинника в «нафтогазових» відносинах, оскільки глибоко переконаний, що «енергетичні війни — ознака нашого часу. І це не журналістська метафора...». Свою переконаність він доказово розкрив в «однойменній» доповіді. Те, що ми розуміємо як бізнес-конфлікти між «Газпромом» і «Укрнафтогазом», доводить пан Гончар, насправді є елементом енергетичної війни — «безконтактного способу ураження противника, без вторгнення на його територію: для одержання політичних та економічних поступок».

Доповідач аргументував це конкретними офіційними документами Кремля, в яких наголошується на необхідності використовувати енергоресурси як інструмент забезпечення геополітичних інтересів Росії. І це повинна розуміти не лише Україна, а й «дипломатична» Європа.

Учасники «круглого столу» розглянули також наші «внутрішні» проблеми — неекономне споживання вуглеводнів, відсутність реальних програм енергозбереження та нехтування альтернативних енергоджерел.