Моя земля — земля чудес

У Миколаєві визначено переможця незвичайного конкурсу «Чудеса землі святого Миколая». Протягом трьох місяців жителі області, України і зарубіжжя з’ясовували, які місця вони вважають найкращими і найпривабливішими для відпочинку в Миколаївській області, на «землі святого Миколая». Задум організаторів своєю оригінальністю, а, можливо, у тому числі, й пафосом твердження про «святу землю», був приречений на успіх.

Бажаючим узяти участь у конкурсі пропонувалося відповісти на кілька запитань: де ви любите відпочивати, чому вибираєте ці місця, які враження залишаються? Відгуки респондентів були схожі на твір «Як я провів літо». Були в них щирі освідчення в любові до рідних місць та ліричні описи милих серцю куточків природи і... незадоволені відгуки про примітивний сервіс. Усього в інтерактивному опитуванні брали участь більш як дві тисячі осіб. Голосували за історико-культурний заповідник «Ольвія», первозданну красу Кінбурнської коси, популярні курорти Коблевого, Очакова і Рибаківки.

Але безумовним фаворитом, з відривом майже в два рази від найближчого «суперника», стала Мігея — надзвичайне місце в низов’ях Південного Бугу, нерукотворній красі якого, на думку геологів і археологів, мільярди (!) років. «Мігея» (чи Мігія) у перекладі з грецької звучить, як «моя земля». От таке просте і ємне визначення. Тому, напевно, немає дивного в тому, що головним «чудом» землі святого Миколая стала саме вона, «Мі Гея».

Француз Жан Жироду дуже красномовно сказав: «Чудом називають той випадок, коли Бог побиває власний рекорд». Отож Мігея — саме «той випадок». Повірте, будь-яке інше визначення для цих місць не підходить, оскільки Творець істинно перевершив себе.

Не знаю, які причини спонукали стародавніх греків, а через багато століть запорізьких козаків вибрати для своїх поселень ці місця, але вибрали вони їх не випадково. Емігія — так називали місцевість греки, що жили тут на початку нашої ери. Мігеєю величали хутір запорізькі козаки. «Гранітно-степовим Побужжям» називають регіональний ландшафтний парк нині.

На території парку «Гранітно-степове Побужжя» загальною довжиною в 280 кілометрів, понад одну тисячу рослин, 40 видів ссавців, 190 видів птахів, 32 види риб і 11 тисяч видів комах. З цього багатства більш як 150 видів занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку, Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи, списків Бернської конвенції і перебувають під особливою охороною. Виявлено на території парку 98 археологічних пам’яток, що датуються від епохи палеоліту (30 тисяч років до н. е.) до раннього середньовіччя.

Немає сумнівів, що за своїм природоохоронним змістом «Гранітно-степове Побужжя» (або Мігея) — об’єкт національної значимості. «Найбільш перспективний для нього статус, — вважає директор парку Владислав Артамонов, — «Національний парк». «Проект його створення, — продовжує керівник, — розроблено і затверджено. Підготовлено і проект Указу Президента. Чекаємо самого указу». На запитання, що дасть новий статус, Владислав відповідає, —вища категорія охорони території, держбюджетне фінансування і чітке розмежування зон парку. Фактично, звання «національний» гарантує захист від будь-яких зазіхань ззовні. Принаймні на це сподіваються багато хто.

А що стосується цивілізованого відпочинку, то він тільки починає проникати в ці краї. Цілковито згодна з думкою Владислава Артамонова, що турист не прийде доти, доки не буде розв’язано проблему «теплого унітаза». З усіма висновками, що звідси випливають — наявністю комунікацій, каналізації, гарячої води, опалювального приміщення і, зрештою, нормального харчування.

До речі, вразив факт «мирного співіснування» дирекції парку і власників бази відпочинку. Зазвичай екологи борються за кожну п’ядь природоохоронної землі, а бізнесмени постають у ролі хижаків. Яким чином досягнуто такого взаємопорозуміння?

Проте «серед своїх» Мігея, як місце відпочинку, добре відома. Насамперед завдяки унікальним порогам. Навесні і влітку сюди з’їжджаються туристи для того, щоб сплавитися по бурхливій воді. Саме пороги і потужна течія рік приваблюють професійних слаломістів. Кажуть, що пройти Верхні Мігейські пороги — мрія кожного з них. Хоча під керівництвом досвідчених тренерів прокататися на рафті може і новачок. Якщо кому до душі такий екстрім.

Бізнес у Мігеї має намір розвиватися далі. Поки що відновила роботу база відпочинку «Дубровка». До літа тут зможуть одночасно прийняти до 80 відпочивальників. Є сауна, тенісні корти, площадки для посиденьок біля багаття. Планують побудувати басейн, номери «люкс». Вартість проживання смішна — від 30 до 50 гривень на добу. А, як повідомив глава Первомайської райдержадміністрації Володимир Михнюк, перспективу району він бачить саме в розвитку «зеленого туризму». До вже «розкрученої» Мігеї в туристичний маршрут можна включити села Синюхін Брід, Чаусове, Кінецьпіль.

От таке «чудо» землі миколаївської розташоване на березі єдиної суто української річки — Південного Бугу, що бере свій початок, протікає і завершує шлях в Україні. Не втратити б це чудо, не втопити його, перетворивши горду річку на примітивну технічну водойму для потреб енергетики.