Не хочу в Лондон і Париж...

Нині, коли підготовка до дня дочасних виборів добігає кінця, ця величезна сума не видається завеликою. Навіть не фахівцю у цій справі неважко здогадатися, що витрачено коштів куди більше. Адже відомо, приміром, скільки коштує один бігборд з портретом кандидата і закликом обирати саме його. А в що обходиться партіям оплата десятків тисяч агітаторів не лише в наметах із символікою партій, а й тих, хто серед вулиці шарпає за рукав і просить «підписатися» за ту чи іншу партію. Каюсь: сама підписалася за одну з партій, про яку нічого, як, утім, і сама агітаторка — жінка похилого віку — не знала. Дуже вже слізно вона просила... не відбирати в неї копійку, яку в такий спосіб приїхала заробити. А про вартість листівок, плакатів, буклетів, реклами по телебаченню годі й казати.

При цьому кожен з них переконує виборців, що він і є саме той «чесний», «порядний», «розумний», «за якого не соромно», «котрий передовсім для киян». Водночас вони розповідають, що всі інші претенденти — не лише «не такі», а й «крадуть, обдурюють, зловживають, підкуповують». Інший, у кого влади більше, ніж в опонента, обіцяє його «посадити» — коли не сьогодні, то в день виборів. І всі ці ситі пани в дорогих костюмах не гребують жодними засобами, аби переконати киян не лише у власній «пухнастості», а й вилити відро помиїв на голови інших кандидатів. А якщо, приміром, припустити, що вони кажуть правду один про одного, то, виходить, хоч би кого ми обрали — всі злодюги, корупціонери, здирники...

А може, нам, киянам, не треба Парижа і Лондона уже сьогодні? Може, спочатку нехай би претенденти на посаду глави міста подбали про скромніші наші запити: порятунок від сміття, бодай косметичний ремонт під’їздів (щоправда, більшості з них «косметика вже не допоможе), звичайнісінькі мітли для двірників — тільки ж щоб мели!