Голос України - Лавренюкові ліси

Три чверті волинських лісів — повоєнні. Серед тих, хто активно долучився до заліснення поліського краю, і лісничий Дубечнівського лісництва Старовижівського держлісгоспу, відмінник лісової галузі України Федір Лавренюк, який нещодавно відзначив своє шістдесятиріччя.

Дорога із райцентру Стара Вижівка в Дубечне вся у молодих лісах. Їхати нею, аж надто весною, коли все довкола буяє свіжою зеленню, суцільне задоволення. Тож за можливості не обминаю цих країв. Тим більше, що маю там багато знайомих і насамперед давнього приятеля — директора Старовижівського держлісгоспу заслуженого лісівника України Петра Сахарука. Та Петро Мойсейович попросив, щоб розповів у газеті про одного з найкращих лісничих Волині Федора Лавренюка, який уже чверть століття очолює Дубечнівське лісництво. Нагода для цього більш як вагома — Федору Васильовичу, серед друзів — «Дяде Федору из Простоквашино», у травні виповнюється 60 років.

— Знаєш, Миколо, торік твоя стаття нас сильно виручила, — дорогою чую комплімент від Петра Мойсейовича. — У січні лісгосп перевіряла контрольно-ревізійна комісія. Все гаразд, та раптом побачили звіт про посадку лісу аж 14 грудня 2006 року. Пам’ятаєш, тоді саме була відлига, снігом і не пахло. «Цього не може бути, це якісь ваші махінації, — заявила чиновниця. — Хто ж у середині грудня садить ліс?». Скільки не переконував її, що саме так і було, не йняла віри. Аж тут згадав статтю у «Голосі України». Ти самого дня теж був у нас, ще й фотографію зробив. Показав перевіряльникам газету і зняв проблему.

Згадали також, як дубечнівському лісничому Лавренюку, а то саме він садив у грудні ліс, не терпиться першим після зими вийти розпочати ці роботи.

— Ледь зійде сніг, а Федір Васильович вже зі своїми людьми рветься до роботи. Немає терпцю всіх чекати. А ті берізки, що тоді під новий рік садили, вже добре сп’ялися вгору, майже 100-відсотково прийнялися, — зауважує Петро Мойсейович. — А втім, вже приїхали. Бачиш, «дядя Федор» нас зустрічає. Стежкою від контора до нас прямує високий, ставний, кароокий чоловік.

Контора Дубечнівського лісництва теж своєрідна пам’ятка дерев’яної архітектури, такій собі терем узбіч лісу. Звели її півстоліття тому, для Заболоттівського лісгоспу. Вже потім тут було Кримнівське лісництво, яке 1982 року цілком справедливо перейменували на Дубечнівське (село Дубечне зовсім поряд).

— У дитинстві чомусь хотів стати геологом, можливо, пісня Олександри Пахмутової збулила ту юнацьку мрію, — посміхається Федір Лавренюк. — Батьки були категорично проти. Тож коли поступив у Шацький лісний технікум, тато, хоч у сім’ї і не було особливих статків, з радості купив мені мотоцикла ІЖа. На той час для сільських хлопців це була розкіш і, звичайно ж, предмет великої гордості. Загалом виростав я активним хлопцем. Грав у духовому оркестрі, мав гармошку. На мотоциклі ганяв. Колись на спір ним навіть у сільський клуб заїхав. Згадувати про це тепер не люблю. Але що було, то було. Сьогодні ж моє найбільше захоплення — ліс.

Садити бори і діброви Федір Лавренюк почав ще в сьомому класі Видраницької сільської школи, що в Ратнівському районі, потім, вже навчаючись в Шацькому лісному технікумі. Щороку в області висаджували лісові культури на 15—20 тисячах гектарів, тепер — на 2—3 тисячах. Цікавлюся у співрозмовника, скільки ж лісу він посадив за сорок років роботи?

— Та більше як тисячу гектарів набереться.

Дубечнівське лісництво, яке Федір Васильович очолює з 1984 року, одне з найкращих не лише на Волині, а й в Україні. Тут працює збудована ще 1963 року шишкосушарня. За освоєння на ній механізованої технології добування насіння тодішньому лісничому Адаму Дмитруку присвоїли звання заслуженого лісівника України. Саме він заклав біля приміщення лісництва прекрасний дендропарк, який і нині милує око своїми екзотичними рослинами. Добрим продовжувачем справ Адама Лазаровича став Федір Лавренюк. Під його керівництвом було проведено реконструкцію шишкосушарні. Тепер на ній за сезон переробляють 120—130 тонн шишок і отримують 1300—1350 кілограмів насіння. Багато це чи мало? Скажемо так: одного кілограма насіння досить, щоб виростити стільки саджанців сосни чи ялини, аби засадити ними гектар лісу. Везуть сюди шишки не лише з рідного Старовижівського лісгоспу, а й з Городоцького, Камінь-Каширського, Ковельського, Любешівського, Любомльського, Турійського, Шацького.

Предметом гордості лісничого є також збудований за його участю цех з переробки деревини, а також прокладені десять кілометрів добротних лісових доріг, на яких тепер ніяка сльота не страшна.

Порадувала ще одна інформація, почута від ювіляра: за час роботи він підготував більше двадцяти висококласних спеціалістів. Серед них директор Ратнівського лісомисливського господарства Василь Дуда, головний інженер Старовижівського держлісгоспу Віталій Адамук, лісничий Гірниківського лісництва Іван Михалевич, лісничий Любохинівського лісництва Іван Крикота, лісничий Жиричівського лісництва Анатолій Лях... Син Федора Лавренюка Василь теж пішов батьківською стежкою: закінчив Львівський національний лісотехнічний університет і зараз працює в держлісгоспі інженером по реалізації.

Добре відгукуються про Федора Лавренюка люди, які його багато років знають.

— Це фахівець вищого класу, — каже начальник відділу обласного управління лісового господарства Сергій Редько. — Після закінчення Шацького лісного технікуму, де ми навчалися разом, Федір Васильович здобув ще й вищу освіту, заочно навчаючись на факультеті лісового господарства Української сільськогосподарської академії. Пройшов всі кар’єрні щаблі: працював гідротехніком, техніком-лісівником, помічником лісничого. Сім років був лісничим Гірниківського лісництва і вже 24 — Дубечнівського. Його лісництво єдине в області, де ліс садять не вручну, а за допомогою спеціальної машини. Лавренюк порядна, чесна, надійна людина, добрий товариш.

— Василь Федорович справжній професіонал, який не дозволяє ні собі, ні підлеглим працювати абияк. Він хороший, але не сліпий виконавець. Не боїться висловити свою думку, бере на себе відповідальність за зроблене. Відверта, щира, але далеко непроста людина. Вміє ладити як з підлеглими, так і з населенням довколишніх сіл. А це в нашій роботі дуже важливо, — так відгукується про дубечнівського лісничого директор Старовижівського держлісгоспу, заслужений лісівник України Петро Сахарук.

Щирі привітання в день ювілею Федір Лавренюк почув насамперед від своєї дружини Ірини Іванівни, сина Василя, дочки Тетяни, колег-лісівників, численних друзів, рідних і знайомих. Вітаємо його і ми газетярі: і як професіонала, і як читача «Голосу України». Сто літ вам, шановний Федоре Васильовичу.

Дубечне

Старовижівського району

Волинської області.

На знімку: лісничий Дубечнівського лісництва, відмінник лісового господарства України Федір Лавренюк.

Фото автора.