Голос України - Нікому ні за кого й ні за що не соромно?

Хто стежив за перебігом дочасних виборів Київського міського голови і Київради, то, мабуть, пам’ятає «фішку» народного депутата від «НУ—НС» Миколи Катеринчука, який балотувався від блоку свого імені, що «за мера має бути не соромно». Я, приміром, не збагнула, що саме мав на увазі претендент, але вочевидь ішлося про порядність...

А напередодні першої сесії Київради інформагенції повідомили, що Київська міська територіальна виборча комісія задовольнила заяви Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова, народних депутатів Миколи Томенка (БЮТ), Миколи Катеринчука («НУ—НС»), Василя Горбаля, Інни Богословської, Дмитра Табачника (ПР), Віктора Пилипишина (Блок Литвина) про відмову від мандата депутата Київради. Комісія скасувала реєстрацію цих кандидатів і визнала обраними наступних у виборчих списках.

Наше законодавство допускає таке рішення. Але, крім законодавства, є ще одна категорія: це коли «не соромно» передовсім за власні вчинки. Адже у «відмовників», незалежно від партійних кольорів, були свої симпатики — пересічні кияни, котрі покладали певні надії на те, що їхні обранці зуміють виконати свої обіцянки.

А їх, обіцянок, було через край. Приміром, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко навіть запевнювала, що братиме участь у сесіях... Київради й особисто стежитиме, щоб Черновецький і його команда не «дерибанили» — все. А щодо претендента на посаду Київського міського голови від БЮТ — першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова, то Юлія Володимирівна не шкодувала епітетів. І вже важко збагнути, за кого проголосували кияни — чи за Турчинова в особі Тимошенко, чи за Тимошенко в особі Турчинова, бо ця пара уособлювала собою одну персону. Але хіба так важливо, за кого саме? Головне, що з ними городяни пов’язували свої надії на те, що «справедливість буде встановлена»...

Тим часом БЮТівці, попри шалені гроші, викинуті на виборчу кампанію, не змогли перемогти свого головного опонента. То й що? Хіба від цього справедливість стала менш затребуваною? Але «борці» за неї водночас втратили інтерес до роботи в Київраді. Нині вони самі чомусь не поспішають відповісти на запитання, чи чесно відмовлятися від мандата депутата Київради? Натомість їхні однопартійці намагаються «нагодувати» киян новими запевненнями. Мовляв, працюючи Прем’єр-міністром, Юлія Тимошенко краще, ніж інші депутати Київради, захищатиме інтереси киян і столиці...

Нині партії, чиї представники відмовилися від мандатів депутата Київради, переконують виборців у тому, що ті, хто прийшов замість них, працюватимуть не гірше, ніж вони самі. Але чи набрали б БЮТ, ПР та інші таку кількість голосів, якби ці їхні наступники, котрих у місті майже не знають, були в списках для голосування? Тож хіба киян не обдурили — нахабно й цинічно?

Але чи треба жалкувати за «відмовниками»? Що, власне, могло б змінитися з їхнім з’явленням народу? Нинішнього міського голову опоненти звинувачують у всіх смертних гріхах, зокрема в «дерибані» київської землі. Щоправда, якось їм не вдається (чи не дуже стараються?) притягти його за це до відповідальності. Чи не тому, що й вони нічим від нього не відрізняються: потягнувши за «ниточку», самі ризикують потрапити під гнів Феміди... Доказів цьому — велика кількість. І не таємниця: про апетити будівельних магнатів і мільярдерів, приватні інтереси олігархів, котрі були у виборчих списках усіх партій, не один раз повідомляли ЗМІ. Результат такої «свободи» преси — самі бачите який.

А кияни можуть з жалем констатувати: й ці вибори стали не конкурсом ідей щодо розв’язання транспортних, містобудівних, екологічних проблем Києва, а лише тендером приватних інтересів багатіїв...