Графіка недостовірної інформації

ФСБ Росії, очевидно, вирішила взяти приклад з «нижчих за званням» — у її розумінні — колег. Через два дні після того, як Служба безпеки України презентувала документальну виставку «Українська повстанська армія: історія нескорених», з’явилася інформація, що й російські «чекісти» не дрімають. Вони начебто розсекретили матеріали НКВС про діяльність українського націоналістичного руху і передали їх для оприлюднення на офіційний сайт МЗС РФ.

«Нові розсекречені документи Центрального архіву ФСБ Росії» після ознайомлення з ними переважно виявилися... старими взірцями партійно-радянської пропаганди. Для чого, питається, феесбешники бруднили собі легені архівним пилом, якщо можна було без ризику для здоров’я продублювати вигадане в кабінетах їхніми попередниками? Тим, хто не вірить, рекомендуємо самим зазирнути на сайт і переконатися, що превентивне пояснення «Графіка написання передана без змін» має таке саме відношення до тексту, як примітивні наскальні малюнки до полотен епохи Відродження. П’ятдесят сторінок «Діяльності ОУН-УПА» з «їх первісною графікою»... набрано на комп’ютері, що свідчить або про небувалий технічний прогрес у криївках, або про звичне пересмикування фактів компетентними органами сусідньої країни (якщо хтось володіє даними, що міжрайонові провідники користувалися ПК, друге закреслюйте).

Ще «переконливіші» розпливчаті фотокопії перших сторінок документів, подані для ілюстрації сказаного в тексті. У них «документально» зафіксовано донесення агентів і сексотів НКВС. Для чого було їх «розсекречувати», знову ж таки питається? — ці матеріали були «наочними посібниками» ще в студентські роки нинішнього директора ФСБ Олександра Бортнікова. А «вибране» з протоколів допиту Івана Кутівця про керівну роль у діяльності УПА гестапо — чим поквапилися скористатися російські мас-медіа — якщо в чомусь і переконує, то в правдивості свідчень людей обізнаних, як кати «з холодною головою, гарячим серцем і чистими руками» вміли вибивати зізнання зі своїх жертв. Різницю між цими «щирими» зізнаннями і джерелом достовірної інформації могли б добре пояснити радянські воєначальники, звинувачені за доносами своїх заздрісних колег або просто з «лівої ноги» генералісимуса у шпигунстві на користь якихось екзотичних островів у Тихому океані. Звісно, якби залишилися живими після виконання «суворого, але справедливого вироку».

«Абсурдність інформації про співробітництво українських націоналістів з гестапівцями легко викрити, — наголосив у коментарі радник голови СБУ з науково-дослідницької роботи В. В’ятрович, — якщо звернутися навіть не до секретних, а до сотень уже опублікованих радянських, німецьких та українських документів, які розповідають про боротьбу УПА проти гітлерівців». Та й на прикладі біографій багатьох провідників визвольного руху можна пересвідчитися, що у застінках гестапо їх «любили» так само «палко», як і в НКВС.

Утім, і пан В’ятрович, і заступник голови Українського інституту національної пам’яті В. Верстюк «вітають першу спробу ФСБ розсекретити архівні матеріали про український визвольний рух» і на прес-конференції навіть назвали її «неординарною подією». У вищесказаному контексті цей епітет можна сприймати як приховану іронію. Або сподівання авансом, що «чергова спроба» виявиться справді розсекреченням тих матеріалів, які вже давно цікавлять українських істориків і які на Луб’янці все ще ховаються за грифом «секретно».