Голос України - Мільйони, які вилітають у трубу

Довідка «Голосу України». У Києві щороку утворюється понад 1,5 млн. тонн твердих побутових відходів (ТПВ), майже 30% яких вивозиться на полігон №5, а 17—18% спалюється на заводі «Енергія». Решта утилізується на відкритих звалищах. Тим часом ЄС оприлюднив директиву про заборону з 2011 року відкритого захоронення ТПВ на полігонах.

Київська міська держадміністрація запровадила роздільне збирання побутового сміття. З цією метою райони міста отримали по 100 спеціальних сміттєвих контейнерів. До кінця року їх придбають ще 5 тис. У майбутньому плановано також побудувати два сміттєпереробних заводи з термічним знешкодженням ТПВ.

Для цього, за повідомленням прес-служби КМДА, розроблена програма їх роздільного збирання, а фахівці головного управління комунального господарства КМДА «проводять роз’яснювальну роботу серед громадськості, зокрема в школах і ЖЕКах». Для реалізації програми закуповуються сміттєвози та контейнери зі спеціальними відділеннями для пластику, паперу, скла й металу.

З початку осені комунальники обіцяють встановлювати біля під’їздів нові контейнери європейського зразка у формі дзвона. Вартість одного такого бака — майже шість тис. грн., а одного сміттєвоза — понад 1 млн. грн. 500 контейнерів і сміттєвоз придбає єдине в місті підприємство, яке сортує відходи, — компанія «Грінко».

Фахівці головного управління комунального господарства КМДА запевняють, що сортування відходів городянами набирає обертів. Приміром, на сортувальному заводі «Грінко» щодень розбирають близько 300 тис. куб. м сміття. Комунальники вважають, що коли схема спрацює, то столиця на 30—40% зменшить вивезення відходів на відкриті полігони.

Якщо директива ЄС про заборону вивозити сміття на відкриті полігони так вплинула на київську владу, то можна лише подякувати спільноті за піклування про те, щоб ми мешкали в чистому місті, а компанії «Грінко» —побажати якнайшвидше перетворювати сміття на мільйони, як це роблять її колеги в країнах ЄС.

Але, судячи з того, як міська влада запроваджує нові стандарти, можна дійти висновку, що досягнемо цього нескоро. Хоч задум вартий уваги: сміття сортувати, запровадивши на нього податок, котрий розраховуватиметься залежно від установленої річної норми його «продукування» одним мешканцем. Запитання, з якого слід починати «проводити» роботу: яку кількість сміття кожен з нас несе до контейнера? Скільки ми повинні платити за те, що його зберуть, вивезуть, розсортують і перероблять? Без відповіді на це запитання проведена робота не дасть бажаного результату. Доти, доки громадяни не зрозуміють: їхні побутові відходи — дороге задоволення не лише для держави, а й для них. Що вдієш — за чистоту й комфорт треба платити...

Інший бік медалі: у столиці — величезна кількість житлових будинків, обладнаних сміттєпроводами, відмовлятися від яких поки що ніхто не збирається. Їхніх мешканців сортування відходів не стосується?

І насамкінець. За даними головного управління комунального господарства КМДА, нині з усіх відходів, придатних для переробки, відбирають лише 8%, решта — спалюється. Тож мільйони, які могли б заробити чи місто, чи приватні компанії, поки що вилітають у трубу. Незважаючи на роботу, яка «проводиться»...