Кам’яні баби зникли в мурах новобудов...

Окрім цих загальновизнаних історичних символів Запорізького краю туристи можуть відвідати обласні та бердянські краєзнавчі й художні музеї, меморіальну експозицію Нестора Махна в Гуляйполі, Кам’янсько-Дніпровський музей степової Скіфії, степовий заповідник «Таврія», Розівський історико-культурний комплекс «Кам’яні могили», поблизу якого в 1223 році відбулася фатальна для Київської Русі битва на річці Калці, Гусарський історико-етнографічний центр у Куйбишевському районі. Загалом же на державному обліку в області перебуває 8031 пам’ятка, у тому числі 1677 — історії, 6276 — археології та 78 — монументального мистецтва. Про їхню значимість свідчить хоча б те, що після діагностування в 2007 році на туристичну карту було нанесено понад триста об’єктів.

Тим, чим стали нині Національний заповідник «Хортиця» та державний історико-археологічний заповідник «Кам’яна могила», треба завдячувати народженню національної державної політики. До благородної справи доклало рук багато небайдужих людей, зокрема народні депутати України Микола Томенко та Анатолій Єрмак, чиє життя обірвалося в розквіті творчих сил, керівники ВАТ «Запоріжсталь» та ВАТ «Дніпроспецсталь», Запорізький міський голова Євген Карташов, з ініціативи якого в заповідний фонд була передана міська земля, підприємці Євген Черняк та Дмитро Швець, котрі створили й очолюють благодійні фонди, що опікуються Хортицею. Значний внесок у розвиток Національного заповідника зробив і колишній його директор Костянтин Сушко, а Бориса та Наталію Михайлових можна назвати справжніми батьками державного заповідника «Кам’яна могила».

За кілька років вдалося зробити те, на що колись би пішли десятиліття. Але не обійшлося і без ложки дьогтю. Бо з’явилися проблеми, основна причина яких — недостатнє фінансування. Скажімо, ВАТ «Запоріжсталь» виділило більш 12 мільйонів гривень на будівництво історико-культурного комплексу «Запорозька Січ», але тепер потрібно вишукати приблизно таку саму суму на внутрішнє художнє оформлення об’єктів. Прикро, однак реконструкція музейного комплексу державного історико-археологічного музею «Кам’яна могила» припинилася кілька років тому, хоча на неї держава витратила 1 мільйон гривень і понад 2 мільйони — ВАТ «Дніпроспецсталь».

Викликає тривогу й доля історико-архітектурного музею-заповідника «Садиба Попова», реставрацію приміщень якого районна громада не тягне, а область, незважаючи на прийняту програму, не фінансує. Щоправда, і тут не обійшлося без допомоги добрих людей: у 2005 році ВАТ «Дніпроспецсталь» виділило 270 тисяч гривень на ремонт покрівель замку та палацу, а торік надійшли й перші 500 тисяч гривень з державного бюджету. А загалом для ліквідації аварійного стану архітектурного шедевру потрібно не менше 5 мільйонів гривень, а для проведення всіх ремонтно-реставраційних робіт — близько 20 мільйонів. Без державної підтримки зробити це неможливо, тим більше що підрахунки спеціалістів базуються на минулорічних цінах. Але й відкладати реконструкцію на потім не можна, бо час невблаганний. Ідеться ж не про другорядні речі, а про туристичні об’єкти, що можуть гідно представляти Україну не лише під час проведення «Євро-2012», а й протягом майбутніх десятиріч.

Схоже, запоріжці самі не вірили в те, що область може стати туристською Меккою. Влада ж відбувалася черговими заходами на зразок програми розвитку рекреаційно-курортного комплексу та туризму, під які з бюджету не виділялося жодної копійки. Можливо, сподівалася на те, що все влаштується саме собою, адже бажаючих прихватити шматочок морського узбережжя — хоч греблю гати. Стало вигідно тримати не тільки пансіонати, а й придорожні кафе та кемпінги, хоча раніше частина підприємців на цьому бізнесі розорилася. Туризм — не якась там забаганка любителів мандрів, а повноцінна сфера економіки, що забезпечує стабільну роботу значній частині населення і наповнює державну скарбницю. Здавалося б, це незаперечна істина, однак її ще треба довести! Але й тут запоріжцям пощастило: управління культури облдержадміністрації знову очолила Лариса Сізінцова, та ще й у той момент, коли під її опіку передали туризм. Важко повірити в те, що вдалося зробити за два з лишком роки Ларисі Анатоліївні, однак результати навіч. Завдяки її наполегливості прийнята для годиться програма з розвитку курортів і туризму була істотно перероблена і почала фінансуватися з обласного бюджету. Аби зменшити ризики для підприємців у цій сфері, створено низку дорадчих органів та науково-методичну раду, в обласному краєзнавчому музеї відкрили інформаційний туристичний центр. Розробляються нові маршрути, а в Запорізькому національному університеті почали діяти курси з підвищення кваліфікації екскурсоводів, гідів-перекладачів та менеджерів з туризму. На першому регіональному форумі з розвитку туризму, що відбувся в березні, презентована електронна туристична карта, у квітні в Торгово-промисловій палаті успішно пройшла міжрегіональна спеціалізована виставка «Відпочинок. Туризм. Курорт-2008», а в травні в області має зібратися вже всеукраїнський форум з розвитку туризму.

Важливу роль відіграє і громадська думка, на яку в рамках проекту партнерства «Канада — Україна: регіональне врядування та розвиток» спиралися при розробці стратегії соціально-економічного розвитку Запорізької області до 2015 року. Вийшло так, що курортно-туристична сфера стала другим за значенням пріоритетом для промислово-аграрного регіону. Але чи варто дивуватися? Нехай то був і віртуальний проект, проте Хортицю торік названо першою серед семи чудес України, а туристичний бізнес уже є об’єктивною реальністю. Поки що в ньому задіяно трохи більше відсотка із 12 тисяч зареєстрованих в області суб’єктів підприємницької діяльності, тому й результати скромні. І все ж вони обнадіюють. Потік туристів, у тому числі й зарубіжних, зростає. Зокрема, в 2006 році турагентства і туроператори обслужили на 47 тисяч осіб більше, ніж у попередньому, а надходження до бюджету зросли на 2,7 мільйона гривень.

На знімку: історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» у Національному заповіднику «Хортиця».