Середньовічний замок на високому березі Південного Бугу відновлює депутат Вінницької облради, підприємець Володимир Скомаровський. На його думку, держава має переглянути своє ставлення до тих пам’яток, які частково були зруйновані за вказівкою ідеологів тоталітарного режиму.
До минулої осені на території Черленківського замку — пам’ятки архітектури державного значення кінця 14-го — початку 15-го століття — був звичайнісінький сільський... смітник. Жителі села Селище Тиврівського району, де знаходяться залишки старовинного замку, зносили і звозили сюди все те, що створювало безлад на обійсті.
— Купи сміття мене вразили менше, ніж слова дядька з сусідньої хати, — розповідає Володимир Скомаровський. — Він казав, що давно виношує думку зрівняти башту замку із землею. Чому? Бо вона стоїть у нього на городі і заважає вирощувати картоплю.
По смужечці, розміром у дві-три сотки, підприємець викуповував землю, на якій розташована споруда. Так само, за гроші, випрошував місце для відновлення майже повністю зруйнованої захисної стіни. Перед тим, як розпочати будівельні роботи, запросив археологів.
— Протягом короткого часу вони відкопали стільки знахідок, у тому числі — трипільської культури, що їх ледве вмістили в мікроавтобус, — каже Володимир Скомаровський і дістає одну з них, носить її з собою як оберіг.
Глиняна річ має форму частини жіночого тіла. Співрозмовник каже, що їй не менше восьми тисяч років. Вік знахідки встановили співробітники Інституту археології НАНУ. Щодо фрагментів замку, на думку науковця згаданого інституту Лариси Виногродської, будівля вежі, за попередніми оцінками, належить до архітектури 16—17 століття. Є підтвердження того, що у 1600 році на цьому місці було місто Черленків, а замок — його захисна фортеця. Втім, на глибині археологи відкопали залишки інших будівель. Вони припускають, що спершу тут стояла фортеця ще давнішого періоду. Спорудили її після того, як у 1432 році Польща захопила Поділля, для захисту від татарських набігів. Тобто Черленківський замок з’явився у 16—17 століттях і став частиною середньовічної фортеці. У подальшому його розбудовували і перебудовували, аж поки не... зруйнували у радянські часи.
За спогадами односельців, найбільших руйнувань замок зазнав у 1927—1930 роках. Навіть після того дві башти вціліли і залишалися такими до 1948-го. Тоді за вказівкою комуністичних ідеологів під одну з них заклали вибухівку. Друга, яку теж намагалися повалити, витримала випробування часом.
— Вежа в аварійному стані, — каже В. Скомаровський. — Ми могли б її відреставрувати. Та існує дуже багато обмежень. Наприклад, не можна змінювати архітектуру. Все повинно залишатися таким, яким було впродовж двохсот останніх років. Так гласить закон, що визначає ставлення до пам’яток архітектури. Але зачекайте, — продовжує співрозмовник, — комуністи потрощили все, що могли, а ми тепер маємо увіковічнювати їхнє варварське ставлення до старовини?
Голова Державної служби з питань національної культурної спадщини України Микола Кучерук погодився із зауваженнями вінницького депутата. Однак, як він висловився, закон є закон. За його порадою залишки замку законсервують. Для цього застосують спеціальні матеріали, які захищатимуть його від подальших руйнувань, накриють мідним