Голос України - У нас має з’явитися статус «учасник боротьби за незалежність»

Починаючи з 2003 року до Верховної Ради надходило кілька законопроектів, спрямованих на правове визначення статусу учасників боротьби за незалежність. У такий спосіб певні політичні й громадські кола прагнули домогтися визнання дій ОУН, УПА та інших організацій і військових формувань у 20—90-ті роки минулого століття.

Водночас торік у листопаді пропонувався протилежний законопроект — про статус і соціальний захист громадян України, які потерпали від дій ОУН і УПА в 1939-1941 роках, у період Великої Вітчизняної війни та післявоєнні роки. Його автори — кілька народних депутатів, члени фракції комуністів. Проте з різних причин цей документ, який, мабуть, підняв би чергову бурю в суспільстві, не включався в порядок денний сесії і навіть не розглядався профільним Комітетом у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Крапку в цьому протистоянні, очевидно, покликаний поставити проект закону про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20—90-х років, внесений до Верховної Ради Президентом на початку січня нинішнього року. У його преамбулі наголошується: «У XX столітті боротьба українських громадян за незалежність України, спричинена тривалою денаціоналізацією та асиміляцією українців на території інших держав, набувала різних, у тому числі збройних форм».

Першою статтею законопроекту визначається, що учасниками боротьби за незалежність 20—90-х років XX століття визнаються особи, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за свободу і незалежність України у 20—90-х роках XX століття у складі Української військової організації (УВО), Карпатської Січі, Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА), Української головної визвольної ради (УГВР), а також особи, які надавали допомогу і сприяння діяльності зазначених організацій.

Згідно з запропонованим проектом закону учасниками боротьби за незалежність можуть також визнати осіб, які проводили у складі інших організацій або індивідуально діяльність, спрямовану на здобуття Україною незалежності. Передбачено, що перелік таких організацій та видів індивідуальної діяльності затверджується Кабінетом Міністрів. У законопроекті також окреслюються права учасників боротьби за незалежність і відповідальність за порушення законодавства про їх правовий статус.

Проте у висновку головного науково-експертного управління наголошується, що істотним недоліком законопроекту є відсутність у ньому механізму та чітких критеріїв віднесення осіб до категорії учасників боротьби за незалежність, необгрунтоване визнання хронологічних рамок — «20—90-і роки XX століття». Сюди, приміром, не включено важливі періоди визвольних рухів в Україні у 1917—1919 роках. На думку експертів, також недоречно ставити питання про боротьбу за українську незалежність після її офіційного проголошення в 1991 році.

На думку фахівців управління, у законопроекті недостатньо враховано матеріали урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, зокрема фахового висновку робочої групи істориків при цій комісії, в якому дається науково обгрунтована оцінка цих організацій. Окрім цього, формування ОУН-УПА досі офіційно не визнані воюючою стороною у відповідності з критеріями, встановленими Гаазькою конференцією від 18 жовтня 1907 р. щодо ополчень та добровільних формувань. Ці формування не визнано на міжнародному рівні і ветеранами руху Опору.

У висновку управління звертається увага на те, що згідно з пунктом 16 статті 6 закону про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, «вояки Української повстанської армії, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованих територіях України в 1941—1945 роках і не вчинили злочинів проти миру й людства та реабілітовані відповідно до закону про реабілітацію жертв політичних репресій», визнані учасниками бойових дій.

Більшість членів профільного комітету визнала: даний законопроект заслуговує на підтримку. Його прийняття засвідчило б справді системний підхід держави до оцінки історичних подій та ролі в них конкретних осіб, які відзначались свідомою високою громадянською позицією.

Деякі народні депутати та представники громадських організацій, які брали участь в обговоренні законопроекту, наголошували, що прийняття запропонованого законопроекту, без попередньої інформаційно-роз’яснювальної роботи відповідних державних органів, не сприятиме консолідації українського громадянського суспільства та подальшому розвиткові започаткованих останнім часом процесів національного примирення. І все ж комітет ухвалив рішення: внести на розгляд Верховної Ради цей законопроект і рекомендувати прийняти його за основу.