Голос України - Найсвітліші спогади юності пов’язані з армією

Читаєш газети, дивишся телевізор і не перестаєш дивуватися подіям, що відбуваються в нинішній армії України або Росії. Дідівщина, втечі, побиття й приниження солдатів офіцерами.

Я прослужив три роки на Камчатці, і ніхто ніколи не називав мене хохлом. Служба в армії — найсвітліші спогади в моєму житті. Призивався я з Амурської області. Сім днів ходу на вантажопасажирському пароплаві «Уелен» по Тихому океану — й 7 листопада 1955 року я зійшов на берег Петропавловська-Камчатського.

Мою 254 команду привезли на стадіон військового містечка Єлізово. Я потрапив у роту зв’язку в/ч 45074 і став учитися на радіотелеграфіста. Наше селище Південні Коряки розташоване між сопок, електрику виробляла дизельна динамо-машина. Узимку сонце з’явиться з-за сопки об 11 годині дня, а о 13 годині сховається за іншою сопкою.

Вивчення уставів, стройова підготовка, наряди, обід, вечеря, трошки особистого часу (гра в доміно або перегляд газет) і сон. У кіно ходили раз на тиждень — по суботах.

Згадався такий забавний випадок. У День Радянської армії, 23 лютого 1956 року, нас вишикував старшина роти Дземинович і змусив співати Гімн Радянського Союзу. Переді мною стояв рядовий Барилов із четвертого взводу. І тут я своїм писклявим голосом як заверещав йому на вухо. Барилов аж присів. Старшина Дземинович після співання:

— Рядовий Барилов, вийти зі строю, — Барилов вийшов, повернувся до строю обличчям. — Чому ви присіли?

— Сокур заверещав мені на вухо.

— Рядовий Сокур, вийти зі строю, Барилов станьте до строю, — продовжив Дземинович. — Сокур, правда те, що говорить Барилов?

— Товаришу старшина, ну я ж не винен, що в мене такий писклявий голос, — вся наша рота зв’язку наелектризована так, що потрібна була іскра, щоб підірвати «бомбу». От я й вирішив продовжити:

— Товаришу старшина, гімн я знаю. Заспівати? «Союз нерушимых республик свободных», — ну і далі по тексту. Проспівавши перший абзац гімну, я, зробивши вигляд, начебто трохи призабув, закохано-сумним голосом проспівав «Где же ты, моя Сулико?».

Що трапилося з ротою — описати важко. Вся підлога була засіяна тілами солдат, які корчилися від сміху. Реготали хвилин 10, поки старшина не дав команди основному складу роти піти у свою половину казарми. Весь взвод чекав, як мене буде покарано. Але ніхто з них і не догадувався, що всю цю інтермедію ми вигадали разом зі старшиною, щоб відзначити День Радянської армії весело.

Сніжне

Донецької області.