Один із зіркового дуету

Візитна картка. Олег Петрович Базилевич (на знімку), заслужений тренер СРСР, вихованець київського футболу, в «Динамо» виступав з 1957 по 1966 рік. Чемпіон СРСР — 1961 року, другий призер чемпіонатів країни — 1960 і 1965 років, володар Кубка СРСР — 1964. В єврокубках зіграв 5 матчів, забив 4 м’ячі. Виступав також за одеський «Чорноморець» (1966—67) і донецький «Шахтар» (1967—68). Провів у вищій лізі 228 матчів, забив 68 м’ячів...

Закінчивши грати, перейшов на тренерську роботу. 1969-70 — головний тренер ФК «Десна» (Чернігів), 1971 — головний тренер «Шахтаря» (Кадіївка), 1972 — головний тренер «Автомобіліста» (Житомир), 1972—73 — головний тренер «Шахтаря» (Донецьк), 1974-76 — начальник команди «Динамо» (Київ), 1977—78 — головний тренер «Динамо» (Мінськ), 1979 — «Пахтакора» (Ташкент), 1980—82 — ЦСКА (Москва), 1984 — «Зорі» (Ворошиловград), 1986 — головний тренер «Шахтаря» (Донецьк), 1987—88 — головний тренер «Славії» (Болгарія, Софія), 1988—89 — головний тренер олімпійської збірної Болгарії, 1992—94 — головний тренер збірної України, 1995—96 — тренер олімпійської збірної Кувейту, 1997 — головний тренер ФК «Кувейт» (Ель-Кувейт). Після повернення з відрядження керував Комітетом збірних ФФУ, був начальником команди «Динамо» (Київ). Сьогодні керує науковою групою київського «Динамо».

За часів його дитинства всі хлопчаки в Києві марили футболом. І не тільки марили — з ранку і до вечора всюди тривали дворові баталії. Благо тоді в центрі міста було чимало великих дворів, майданчиків, парків, а в них — галявини, де грай собі скільки душі заманеться. На всьому цьому своєрідному футбольному просторі народжувалися «зірочки», котрих неодмінно помічали тренери і запрошували до своїх шкіл та секцій. Через усе це пройшов і наш герой.

У той час дворові команди шукали можливості зіграти на великому полі — на численних київських стадіонах. І навіть на стадіоні імені Микити Хрущова (так тоді називався НСК «Олімпійський»). Хлоп’ята і самі грали, і дивилися на баталії майстрів. Як то кажуть, було з кого брати приклад, вчитися. Це була неповторна і щаслива футбольна атмосфера.

А от в організований футбол починав грати в «Будівельнику» у тренера Камзолова. Однак найпомітнішу роль у футбольній долі Олега Петровича відіграв Володимир Балакін. Одного разу він завітав на квартиру Базилевичів і умовив батьків юного обдарування дозволити йому серйозно займатися футболом. Олега до своєї групи Володимир Миколайович відібрав через неабияку швидкість, що нею природа наділила цього тендітного хлопчину, якому минуло чотирнадцять.

Утім, таланти знаходили не лише на подвір’ях. Існували дитячі спортивні школи міського відділу народної освіти (міськвно) і виробничих колективів. Працювала потужна і ефективна система проведення міського чемпіонату серед колективів фізкультури. Як правило, матчі починалися зранку і завершувалися пізно ввечері. Зустрічалися молодші юнаки, потім старші юнаки, друга команда, перша команда. Такий само вишкіл отримали майбутні партнери Олега по «Динамо». Зокрема, Віктор Каневський, Валентин Трояновський і багато інших.

Базилевич швидко і помітно прогресував. Футбольна наука йому давалася легко. Хоча без важкої праці нічого б не вийшло. Потім, навчаючись в інституті фізкультури на стаціонарі, він велику увагу приділяв допоміжним заняттям. Зокрема, легкій атлетиці. Мав третій розряд із стрибків у висоту, долав 160 см. На 30 метрів бігав з високого старту за чотири секунди. Всі ці якості й допомогали йому вже в «Динамо» виконувати свій коронний прийом: вражати ворота суперника ударом головою у високому стрибку, замикаючи флангову передачу. А от пенальті Олег Петрович бив лише раз у своєму житті. І невдало. Тому більше долю не випробовував. Він слушно зауважуав, мовляв, нехай б’є той, хто вміє добре це робити.

Проживши яскраві роки гравця, Олег Базилевич досить легко переключився на тренерську і наукову роботу. Певний час працював на кафедрі футболу Київського інституту фізкультури. Ну а футбольний світ про нього як про тренера дізнався тоді, коли разом із своїм другом і партнером Валерієм Лобановським вони створили зірковий дует наставників у київському «Динамо». Вони та їхній друг і соратник Анатолій Зелєнцов стали піонерами наукового підходу до системи тренувань футболістів. Результати цієї праці, як відомо, потрясли футбольний світ. Послідовники системи з’явилися в багатьох країнах Європи. А київське «Динамо» стало одним із грандів європейського і світового футболу. Двічі виграло Кубок кубків і раз — Суперкубок УЄФА. Збірна країни була призером олімпіади, стала віце-чемпіоном Європи.

Олег Петрович, як кажуть у таких випадках, і сьогодні на бойовому посту. Не зраджує власних принципів і на кожний випадок має власну думку. А його колосальний досвід і тепер приносить чималу користь і «Динамо», і всьому українському футболу. Енергійний, підтягнутий, шляхетний, інтелігентний, моложавий — він є справжнім прикладом для молоді. І нехай Бог допомагає Олегові Базилевичу утримувати високий життєвий тонус.