Європейські лебідь, рак та щука

Зміцнити відносини з країнами Середземномор’я для Франції надзвичайно важливо. Це дасть не лише економічні переваги, а й посилить політично позицію Парижа у Північній Африці, де ця країна традиційно мала великий вплив. Крім того, таке партнерство вигідне, бо, з одного боку, не передбачає надання членства країнам-учасникам, а з другого — створює сприятливі умови для вільного обороту товарів, послуг та капіталів. Цікаво, що саме ця ідея більше півстоліття тому стала однією з головних причин об’єднання Європи. Тому Ніколя Саркозі витратив чимало часу, аби переконати чиновників у Брюсселі схвалити створення цього союзу. Зазначу, що нині всі ті країни, які ввійдуть до Середземноморського союзу, співпрацюють з Євросоюзом на основі Європейської політики сусідства. На основі цієї ж політики співпрацює з ЄС і Україна. Щоправда, як вже писав «Голос України», на останньому саміті ЄС у Люксембурзі лідери країн-членів ЄС схвально поставилися до польсько-шведської ініціативи створити проект «Східне партнерство», кінцевою метою якого є створення зони вільної торгівлі та скасування візового режиму між Євросоюзом та країнами Східної Європи, зокрема, Україною. Але цим проектом, очевидно, більше опікуватиметься Чехія, яка головуватиме у Євросоюзі у першому півріччі 2009 року.

Звичайно, те, що кожна з країн Європи обстоює власні інтереси, цілком природно. Проте загальна картина спільної європейської закордонної політики виглядає негармонійно. Особливо, якщо додати невизначеність у майбутньому ЄС через провал на референдумі з ратифікації Лісабонського договору в Ірландії. Тема неузгодженої закордонної політики вже стала приводом для роздумів експертів. Керрі Лонгхарст з французького Інституту міжнародних відносин (ІFRІ) переконана, що «політика сусідства нині перебуває на роздоріжжі». На її думку, створення Середземноморського союзу та схвалення польсько-шведського проекту «Східне партнерство» ставлять під сумнів здатність Євросоюзу зберегти під єдиним началом політику відносно південного та східного сусідств. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми Керрі Лонгхарст вважає чітке формулювання Євросоюзом своєї політики розширення. «Кращим методом досягнення цілей зовнішньої політики та політики безпеки могла б стати пропозиція східним сусідам потенціальної можливості членства», — пише експерт у своїй науковій статті «Європейська політика сусідства», яка була днями опублікована.

Проте вирішувати, як об’єднати інтереси усіх 27 членів Євросоюзу, тепер доведеться французьким дипломатам. Тож, за словами Жана-Поля Везіна, Франція виокремила такі чотири пріоритети для свого головування: кліматичні проблеми, міграція, спільна аграрна політика та європейська безпека і оборона. Україну, як державу-донора нелегальних робітників, передусім цікавитимуть зміни у міграційній політиці. Як розповів посол Франції, нині кожна країна Євросоюзу має власні міграційні системи. Їх слід об’єднати та створити єдину, прозору схему роботи з мігрантами. На закиди журналістів про те, що, незважаючи на угоду про спрощення візового режиму, під європейськими консульствами в Україні й надалі збираються величезні черги і багато осіб невмотивовано отримують відмови, посол відповів, що його відомство послідовно впроваджує угоду. А присутній на прес-конференції голова Представництва Єврокомісії в Україні Ієн Боуг повідомив, що спеціально створена комісія не виявила серйозних порушень цієї угоди. Безперечно, скарги на роботу консульств йтимуть доти, доки існуватиме візовий режим, який дехто з журналістів вже називає новим Берлінським муром. Можливо, реалізація нових проектів, таких, приміром, як «Східне партнерство», підштовхне європейських чиновників до знищення останніх (нехай і паперових) кордонів на континенті.