на головну | пошук | контакти | передплата | оголошення
на русском языке
№ 129 (4379)
11 липня 2008 рiк

«  Липень 2008  »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
РУБРИКАТОР

суспільство

Політ із зіркою

11.07.08  Віра ШПИЛЬОВА.

225 років тому в Парижі піднялася в небо перша повітряна куля. Чи відзначають цю дату парижани? Ми відсвяткували її у визнаній українській столиці повітроплавання — Кам’янці-Подільському. Тут стартував перший етап ХІІ чемпіонату України з повітроплавання, на який прибуло 13 українських та один російський екіпажів.

Завдяки унікальності своїх ландшафтів, Кам’янеччина — єдине місце в Україні, де повітроплавці мають можливість змагатися у глибокому скелястому каньйоні, оглянути з висоти пташиного польоту понад сто унікальних архітектурних пам’яток, пролетіти під мостом «Лань, що біжить», висота якого 56 метрів, довжина прольоту — 70. Вдале виконання цього завдання дає право пілотові бути зарахованим до особливої еліти повітроплавців — майстрів найвищого класу.

Тетяна Бейдик (на знімку) — перша українська жінка-пілот, яка отримала ліцензію на польоти, про «Лань» ще не мріє. Їй найбільше подобаються вранішні польоти, коли з аеростата, здається, відчутна чистота і тиша цілого світу. Тільки ти і сонце. Проте романтика дається нелегко. Десять років вона готувалася повести аеростат. Її чоловік Юрій — один із кращих українських пілотів. Не могла ж Таня залишатися в тіні своєї половинки! Торік саме в Кам’янці їй присвоїли титул зірки українського повітроплавання. А до того ходила «в чорноробах» — була в його екіпажі, допомагала, дбала про кожну дрібницю, бо в небі і мале може стати головним.

Бейдики — кияни, але більшу частину свого життя вони проводять поза домівкою. Особливо коли починається сезон. До слова, в Кам’янці-Подільському цьогоріч він стартував у... лютому. І погодні катаклізми, схоже, сприятимуть тому, що повітроплавання тут стане цілорічним видом спорту.

Спостерігаємо, як команда розкладає на асфальті мотобольного поля (де відбулося урочисте відкриття) «сукню» аеростата, потім теплим повітрям надуває цю оболонку, і ось куля «поставлена». Серед добровільних помічників — з десяток курсантів військового училища, котрі на перший же поклик допомогти зірвалися з глядацьких трибун. Лозяний кошик нагадує забуту українську колиску, яку матері вішали під сволоком та вигойдували упродовж тисячоліть цілі покоління. Повертаємося на круги своя? За мить кулю відв’язують — і земля, з безкінечними проблемами та клопотами, залишається внизу. Чудовий засіб психологічного тренінгу: людина зможе все здолати, якщо подивиться на це згори. Тож хтозна, чи не складуть аеронавти вже завтра конкуренцію психологам?! Релакс у небі — це справді здорово.

З нами в кошику... священик. Отець Йосип Будай, настоятель монастиря святої Трійці провінції отців василіан української греко-католицької церкви попросився в пасажири.

— У житті треба спробувати все. Мені довелося багато мандрувати. Декілька років жив у Римі. Ніколи не боюся нового, не втікаю від випробувань. Кожного разу, коли є якийсь екстрим, прагну випробувати себе. Уже був під землею, в шахті, був і під водою — в Канаді у шестиповерховому акваріумі, якось у Львові п’ять годин провів в операційній біля чоловіка, якому вирізали ліву легеню, поруч із серцем, молився за нього, людина вижила. Правда, не знаю, як там було з тим чоловіком далі...

На місце в корзині аеростата завжди черга. Заступник міського голови Олег Демчук заявив: «Сьогодні всі олігархи будуть за бортом, у небо підуть журналісти!». Польотом на кулі корпункт газети «Голос України» в Кам’янці-Подільському відзначив свій шестилітній ювілей. Та й хто б не хотів політати із зіркою та й ще під щирим благословенням?!

Коли погода безвітряна, аеростат пливе, як по маслу. Лише під час посадки недовга хитавиця, швидше, декілька поштовхів, змушує міцніше триматися і «зробити ноги пружинкою», щоб не впасти на дно. З неба стотисячне місто видається маленьким і... беззахисним, і неймовірно прекрасним. І як оцю красу шматувати, дерибанити, нищити? Краса вона тільки тоді, коли цілісна та оточена загальною любов’ю і поклонінням.

Таня Бейдик вправно вивела аеростат на посадку на територію колишнього аеродрому біля села Кам’янка, «на густішу траву» (щоб було м’якше.) А потім пасажири складали оболонку, видавлюючи з неї якомога більше повітря. Це, мабуть, найважча робота в повітроплаванні. Допоміг десятикласник Віталій Смертюк, який прибіг із села: щороку працює «технічною допомогою», а сам ще не літав ні разу. Коли підоспіла Тетянина команда на «Міцубісі» на чолі з Віталієм Сумським, було майже все готово. Залишилося повантажити кошик...

Як заявив віце-президент Федерації повітроплавання України В’ячеслав Гардашник, в українського чемпіонату немає постійних спонсорів. Раніше кошти надходили від ТНК, а тепер тільки торговельна марка «Ласунка» (морозиво) підтримує повітроплавців. Етап у Кам’янці — «Хмельницькгаз». А на годину льоту треба один балон газу... Перевіривши на собі багатопланову корисність цього виду спорту, звертаємося до потенційних меценатів небесних братів: допоможіть, щоб люди стали добріші!

Фото Христини ПОРЧИНСЬКОЇ.


iншi матерiали роздiлу "суспільство"

Народе мій, у твоїй правді — сила
У 1933 році середня тривалість життя чоловіків в Україні становила 7,3 року. Жінок — 10,9. Цифри переконують більше, ніж слова. За всю письмово зафіксовану історію людства, стверджує науковець... 

Читачі «Голосу України» розповідають:
«У нас на городі біля горіха є дві могилки. Тут поховані мої прадід і прабабуся. У 1933 році вони відмовилися їсти на користь своїх дітей, аби ті вижили. Моя мама вижила, але теж постраждала від... 

Скорбота без святотатства
Як відомо, президент Росії Дмитро Медведєв відмовився брати участь у жалобних заходах з нагоди 75-річчя Голодомору, бо побачив за ними не трагедію «братнього» народу, а політичні спекуляції нинішньої... 

Ціна життя — золоті сережки
Моя бабуся ніколи не купує борошно кілограмами. Тільки мішками. А її горище завжди мені нагадувало склад продовольчого магазину, тільки дуже затишний — із в’язками цибулі, розкладеними на деках... 

Пролежали вони недовго. Померли, хто де...
У мого прадіда Захара було одинадцятеро дітей, у його рідної сестри Палашки — п’ятеро. Жодного не залишилося.  
Eкспорт матерiалiв

За умови повного або часткового вiдтворення посилання на
www.golos.com.ua є обов'язковим (для iнтернет-ресурсiв гiперпосилання).