«Ми всі чогось чекаємо.А чого — невідомо»

Ніно розповідає, що загалом ситуація у Тбілісі спокійна, паніки немає. Але телебачення постійно нагнітає обстановку: «В понеділок нам сказали, що на Тбілісі йдуть танки. А це виявилося неправдою. Взагалі ми всі тут чогось чекаємо. А чого — невідомо».

За професією Ніно — менеджер англомовної газети «Джорджія тудей». Каже, що зараз сидить без роботи через те, що її редактор та провідний журналіст (обидва мають громадянство США) були захоплені у полон російськими солдатами під Цхінвалі. Останнє, що Ніно вдалося про них дізнатися: вони поранені і перебувають у Владикавказі. Тому все, що їй залишається, — дивитися телевізор, якому вже ніхто не довіряє.

Два роки тому я побувала у Тбілісі та Горі. Про громадянську війну 1991—1992 років спомини у всіх більш-менш однакові. «У нас не було світла, газу, опалення, не видавали зарплату, на вулицю було страшно вийти», — згадувала ті часи Ека з Тбілісі. Після закінчення бойових дій країну заполонили біженці. Щоб забезпечити їх житлом, влада виділила готелі та гуртожитки. Сьогодні їх безпомилково можна впізнати по розбитих вікнах, занехаяних стінах та купах сміття, які чомусь виростають навколо цих будинків. Здавалося, що жах пережитої війни примушуватиме обидві сторони вирішувати конфлікт винятково дипломатичними методами.